на Головну сторінку бібліотеки На першу сторінку Електронної бібліотеки творів Лесі Українки

 
 Біографія
 
 Твори
1Вірші
2Поеми
3Драматичні твори
2Інші твори
3Переклади
 
 Фольклорні записи
 
 Листи
 
 Фотогалерея
 
 Статті
 

Вірші / збірка «На крилах пісень»

Подорож до моря

7

Ой високо сонце в яснім небі стало,

Гаряче проміння та й порозсипало,

По хвилях блакитних пливе човен прудко.

От і берег видко! прибули ми хутко.

Ой вже сонечко яснеє та стало на межі,

Освітило акерманські турецькії вежі.

Сі круглії вежі й високії мури –

Страшні та суворі, непевні, понурі,

І скрізь у тих мурах стрільниці-бійниці,

При вежах тих сумні «темнії темниці».

В сих темницях колись наші та приймали горе,

Слали думки крилатії через сине море…

Ходім же турецький замок оглядати,

Щоб нашу і славу, і лихо згадати, –

Згадать давню славу, козацькую волю,

І тяжку недолю, турецьку неволю;

Тут колись гуляла доля і воля кривава,

Тяжко-важко доставалась та чужая слава!

У темних темницях нема ні віконця,

Не видко з них світла ні ясного сонця!

А світ такий красний, хороший, розкішний!

Під ясним промінням лиман такий пишний.

Його хвиля край берега ясно так синіє,

А дедалі ледве-ледве, мов туман, леліє…

Глянуть на лиман той, – втішається око!

Колись його хвилі вкривались широко

Тими байдаками, легкими чайками,

Що плили на сей бік та за козаками:

Швидко рідних визволяти козаки летіли…

За мурами високими вороги тремтіли…

Славо, наша згубо! славо, наша мати!

Тяжко зажуритись, як тебе згадати!

Кров'ю обкипіла вся наша давнина!

Кров'ю затопила долю Україна.

Ой лимане-лиманочку, хвиле каламутна!

Де поділась наша воля, слава наша смутна?

Чи на те ж козацтво гинуло в неволі,

Побивалось тяжко, шукаючи долі,

Чи за те лилися кривавії ріки,

Щоб усе пропало й забулось навіки?

Та коли судилось марно лицарям загинуть,

То невже про них і гадку нащадки закинуть?

Все мина!.. Від слави давньої давнини

Лиш зостались вежі та німії стіни!

Де ходили люті турки-яничари,

Там пасуться мирні овечок отари…

Де полягла козацькая голова думлива,

Виріс там будяк колючий та глуха кропива.

Виросла там квітка у темниці, в ямі,

Ми її зірвали, – нехай буде з нами!

Квітка тая, може, виросла з якого

Козацького серця, щирого, палкого?..

Чи гадав той козаченько, йдучи на чужину,

Що вернеться з його серця квітка на Вкраїну?.

Сумно тут усюди, так пусто, так глухо,

У цілому замку немає ні духа,

Коло брами тільки мінарет тоненький,

Там курінь приладив вівчар молоденький.

Та в курені-мінареті вівчаря немає, –

Он він з вежі високої на діл поглядає.

З високої вежі вівчарику видко,

Як котяться хвилі лиманові швидко,

А далі зникають у синьому морі…

Вівчарика погляд блукає в просторі.

Має він простор широкий для думок та гадок,

Що то він тепер гадає, лицарський нащадок?..


Примітки

Джерело : Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К. : Наукова думка, 1975 р., т. 1, с. 96 – 97.

Готуюче видання 1904 p., Леся Українка відредагувала цикл, зробила кілька скорочень. У сьомому вірші циклу («Ой високо сонце в яснім небі стало…») опущено третю і сьому строфи (щоб їх побачити, клацніть кнопку «Першодрук»).


На крилах пісень

Перший вірш | Попередній вірш | Зміст | Наступний вірш | Останній вірш

Всі вірші

Перший вірш | Попередній вірш | Перелік | Наступний вірш | Останній вірш

Всі твори

Перший твір | Попередній твір | Перелік | Наступний твір | Останній твір

Всі писання

Перше писання | Попереднє | Перелік | Наступне | Останнє писання