на Головну сторінку бібліотеки На першу сторінку Електронної бібліотеки творів Лесі Українки

 
 Біографія
 
 Твори
1Вірші
2Поеми
3Драматичні твори
2Інші твори
3Переклади
 
 Фольклорні записи
 
 Листи
 
 Фотогалерея
 
 Статті
 

Вірші / збірка «Думи і мрії»

Кримські відгуки

7. Весна зимова

Тихо і тепло, так наче і справді весна.

Небо неначе спалахує часом від місяця ясного світла,

Міняться білі хмаринки то сріблом, то золотом.

Ледве на місяць наплине прозорая хмара,

Коло на ній засіяє, мов одсвіт далекий веселки.

Зорі між дрібними хмарками наче таночки заводять,

Сніг на верхів'ї узгір'я блищить так яскраво,

Що видається не раз, мов займаються раптом вогні вартові.

Матовим сріблом біліють дахи на будинках,

Тіні різкі вирізняють балкони, тонкі балюстради,

А кипариси між ними здаються високими вежами замків;

Листя широке магнолій важке, нерухоме

Кованим сріблом здається;

Тінь фантастична латаній лягла на блискучий поміст мармуровий.

Лаври стоять зачаровані, жоден листок не тремтить,

Тихо в садку, тихо в місті, бо пізня година.

Вже й на горі, у будинках вогнів не багато лишилось

Злотом червоним горіти. Скрізь тихо,

Тільки ноток невидимий гірський, як млиновеє коло, шумить,

Пісня часами озветься десь, ледве лунає…

Часом на вулиці люди проходять безгучно, мов тіні,

Море далеко леліє так ніжно, як мрія.

Легкі тумани серпанками сонні долини вкривають.

Тихо і тепло… І сон не бере, і робота не йде.

Я походжаю по свому балконі, що довгий, високий,

Мов корабельний чердак. Видко звідти всі гори,

Неба широкий намет і далекеє море,

Звідси легше й думкам розлітатись по всіх українах…

Довго я так походжала, а мрії та думи снувались,

Мов на коловроті прядиво тонке; порветься та й знову прядеться.

Часто літали думки мої в сторону рідну, –

Снігом повита, закована льодом, лежить вона ген за горами.

Іншії гори згадались мені, вулиці інші й будинки,

Тільки той самий ясний місяченько освічує їх в сю хвилину.

Хто там спить? хто не спить? в кого в вікні видко світло?..

Раптом чогось я згадала велику, сувору будову,

Брами з важкими замками, сторожу й високу ограду,

А за оградою – вас, мій товаришу, в клітці тюремній.

Що, коли ви не спите в сю хвилину?

Що, коли місяць крізь грати освічує стіни порожні

Світлом холодним і жаским? Ви, може, в вікно подивились,

Може, вам видко при місяці місто, і вулиці, й гори…

Сон не бере, і робота не йде, ніч така ясна і – довга…

Раптом зійшла я з балкона і двері засунула міцно.

Тяжко чогось мені стало в тому чарівному садочку,

Зорі чогось затремтіли, і небо стемніло,

Може, туман застелив, може, погляд у мене змінився…

Ялта, 1898


Примітки

Джерело : Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К. : Наукова думка, 1975 р., т. 1, с. 170 – 171.


Думи і мрії

Перший вірш | Попередній вірш | Зміст | Наступний вірш | Останній вірш

Всі вірші

Перший вірш | Попередній вірш | Перелік | Наступний вірш | Останній вірш

Всі твори

Перший твір | Попередній твір | Перелік | Наступний твір | Останній твір

Всі писання

Перше писання | Попереднє | Перелік | Наступне | Останнє писання