на Головну сторінку бібліотеки На першу сторінку Електронної бібліотеки творів Лесі Українки

 
 Біографія
 
 Твори
1Вірші
2Поеми
3Драматичні твори
2Інші твори
3Переклади
 
 Фольклорні записи
 
 Листи
 
 Фотогалерея
 
 Статті
 

Вірші / поза збірками

І ти колись боролась, мов Ізраїль,

Україно моя! Сам бог поставив

супроти тебе силу невблаганну

сліпої долі. Оточив тебе

народами, що, мов леви в пустині,

рикали, прагнучи твоєї крові,

послав на тебе тьму таку, що в ній

брати братів не пізнавали рідних,

і в тьмі з'явився хтось непоборимий,

якийсь дух часу, що волав ворожо:

«Смерть Україні»!

– Та знялась високо

Богданова правиця, і народи

розбіглися, немов шакали ниці,

брати братів пізнали і з'єднались.

І дух сказав: «Ти переміг, Богдане!

Тепер твоя земля обітована».

І вже Богдан пройшов по тій землі

від краю і до краю. Свято згоди

між ним і духом гучно відбулося

в золотоверхім місті. Але раптом

дух зрадив. Знову тьма, і жах, і розбрат.

І знов настав єгипетський полон,

та не в чужій землі, а в нашій власній.

А далі розлилось червоне море,

і розділилося по половині,

і знов злилось докупи й затопило –

кого? Ой леле! Новий фараон

пройшов живий через червоне море,

але їздець і кінь пропав навіки.

Співай, радій, ненависна чужинко,

бий в бубни і лети в танок з нестяму,

кінь і їздець в червонім морі згинув,

тобі зостався спадок на покраси,

бо зносиш ти України клейноди,

святкуючи над нею перемогу.

Такий для нас був вихід із Єгипту,

немов потоп. Заграло та й ущухло

червоне море, висохло, й осталась

безрадісна пустиня після нього,

і став по ній блукать новий Ізраїль,

по тій своїй землі обітованій,

немов якась отара безпричальна.

З отарою блукали й пастухи,

вночі за тінню йшли, а вдень з вогнем.

Коли ж у їх з'являвся дух величний,

що вогняним стовпом палав у тьмі,

а вдень ішов, мов туча грізно-біла,

вони не вірили своїм очам,

і врозтіч розбігались манівцями,

і попадали ворогам в полон.

Чи довго ще, о господи, чи довго

ми будемо блукати і шукати

рідного краю на своїй землі?

Який ми гріх вчинили проти духа,

що він зламав свій заповіт великий,

той, взятий з бою волі заповіт?

Так доверши ж до краю тую зраду,

розбий, розсій нас геть по цілім світі,

тоді, либонь, журба по ріднім краю

навчить нас, де і як його шукать.

Тоді покаже батько свому сину

на срібне марево удалині

і скаже: «Он земля твого народу!

Борись і добувайся батьківщини,

бо прийдеться загинуть у вигнанні

чужою-чуженицею, в неславі».

І, може, дасться заповіт новий,

і дух нові напише нам скрижалі.

Але тепер? як маємо шукати

свому народу землю? хто розбив нам

скрижалі серця, духу заповіт?

Коли скінчиться той полон великий,

що нас зайняв в землі обітованій?

І доки рідний край Єгиптом буде?

Коли загине новий Вавілон?

10.09.1904. Зелений Гай


Примітки

Вірш відсутній у 12-томному виданні творів Лесі Українки 1975 – 1979 рр.


Поза збірками

Перший вірш | Попередній вірш | Перелік | Наступний вірш | Останній вірш

Всі вірші

Перший вірш | Попередній вірш | Перелік | Наступний вірш | Останній вірш

Всі твори

Перший твір | Попередній твір | Перелік | Наступний твір | Останній твір

Всі писання

Перше писання | Попереднє | Перелік | Наступне | Останнє писання