на Головну сторінку бібліотеки На першу сторінку Електронної бібліотеки творів Лесі Українки

 
 Біографія
 
 Твори
1Вірші
2Поеми
3Драматичні твори
2Інші твори
3Переклади
 
 Фольклорні записи
 
 Листи
 
 Фотогалерея
 
 Статті
 

Вірші / поза збірками

На роковини

Не він один її любив,

віддавна Україну

поети славили в піснях,

немов «красу-дівчину».

Від неї переймали сміх,

і жарти, і таночки,

її байки, немов квітки,

сплітали у віночки.

Той в ній давнину покохав,

той мрію молоденьку.

Він перший полюбив її,

як син кохає неньку.

Хоч би була вона стара,

сумна, змарніла, бідна,

для сина вірного вона

єдина, люба, рідна;

хоч би була вона сліпа,

каліка-недоріка, –

мов рана ятриться в ньому,

любов його велика.

Вкраїна бачила не раз,

як тії закоханці

надвечір забували все,

про що співали вранці,

і, взявши дар від неї,

йшли до іншої в гостину;

вони не знали, що то є

любити до загину.

Він перший за свою любов

тяжкі дістав кайдани,

але до скону їй служив

без зради, без омани.

Усе знесла й перемогла

його любові сила.

Того великого вогню

і смерть не погасила.


Примітки

Джерело : Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К. : Наукова думка, 1975 р., т. 1, с. 379 – 380.

Вперше надруковано в журн. «Рідний край», 1911, № 9-10, стор. 3.

Автограф – ІЛІШ, ф. 2, № 686.

Датується орієнтовно 8.03.1911 р. на підставі листа до матері від 9.03.1911 р., в якому Леся Українка писала, що напередодні закінчила вірш на роковини Т. Г. Шевченка.

Подається за першодруком.


Поза збірками

Перший вірш | Попередній вірш | Перелік | Наступний вірш | Останній вірш

Всі вірші

Перший вірш | Попередній вірш | Перелік | Наступний вірш | Останній вірш

Всі твори

Перший твір | Попередній твір | Перелік | Наступний твір | Останній твір

Всі писання

Перше писання | Попереднє | Перелік | Наступне | Останнє писання