на Головну сторінку бібліотеки На першу сторінку Електронної бібліотеки творів Лесі Українки

 
 Біографія
 
 Твори
1Вірші
2Поеми
3Драматичні твори
2Інші твори
3Переклади
 
 Фольклорні записи
 
 Листи
 
 Фотогалерея
 
 Статті
 

Вірші / поза збірками

Légende des siécles

Здавен, було, марю: коли б мені сила,

то я б у той храм таємничий вступила,

де світять крізь пітьму науки дива,

де людська не хилиться вділ голова,

а гордо здіймається чоло думливе,

знаття свого певне, і ясне, й щасливе,

де ллється у душу величний спокій,

немов легендарний цілющий напій.

Гадала: замкнуся у тиху кімнату,

на скарби всесвітньої думки багату,

сховаю в книжки всі чуття, мов у труни,

замовкнуть у серці моєму всі струни,

сама тільки думка, холодна, ясна,

жива в мені буде, вона лиш одна.

Мій розум тоді розів'ється так вільно

і буде зорити без гніву, а пильно

на давні віки, на колишні події,

на трупи світів, на померлі надії,

на марища віри, на кості людей,

на зародки звірів, ростин та ідей.

Все злучиться в цілість – природа і люди,

що є, що минуло, що сталось, що буде,

і рідне й чуже поєднається щільно

і житиме в думці моїй нероздільно,

затихнуть навік ворожнеча і болі,

не буде діймати вже й ганьба неволі,

усім моїм мукам настане кінець –

і се буде пильної праці вінець.

* * *

Так марила… аж надійшла під браму –

не храму, ні, а тільки огорожі,

що там стоїть, неначе на сторожі,

і заступа профанам вхід до храму.

Високий був у брамі тій поріг,

його переступить не кожен міг.

Не перейшла і я, – жадібний зір

промкнувся тільки за поріг до двору,

хотів пробігти по всьому простору

і потьмарився – то страшний був двір,

між трупами світів, ідей, народів

вились, як змії, звої хороводів.

Якісь чужі, незнані племена

людей чи звірів виринали дикі

із сутіні віків, страшні, великі,

зникали з ними враз їх імена…

Од їх лишились тільки дивні руни.

І затремтіли мого серця струни.

Колись так, може, й наша рідна мова

зостанеться на загадку вікам

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

німим, холодним, дивним трупом слова

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Стогнав він під напасницьким бичем,

тиранам груди пробивав мечем,

укупі з бранцями ридав він у полоні,

пророкував у гордім Вавілоні,

горів пожаром, в небо линув з димом,

і ріс, і падав з Карфагеном, з Римом,

і гартувався серед бучних чвар,

від різновірних мучився примар,

на міліон часток він поділився,

і все ж він ні на йоту не змінився.

Коли стрічав гурти рабів німих,

свій голос гучно подавав за них,

і в їх гіркій, давно минулій долі

все бачив образ рідної неволі.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Насунула важка червона хмара,

гула в ній громом братобійна чвара,

вона покрила цілую країну

і повернула всю її в руїну.

Замерк мій дух, і серце заніміло,

і слово з уст озватися не сміло,

бо та країна – то була моя…


Примітки

Джерело : Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К. : Наукова думка, 1975 р., т. 1, с. 348 – 349.

Вперше надруковано у виданні: Леся Українка. Неопубліковані твори, стор. 60 – 61.

Автограф – ІЛІШ, ф. 2, № 676.

В автографі пропущено кілька рядків, замість яких проставлено ряд крапок.

Датується орієнтовно 1906 р.

Подається за автографом.


Поза збірками

Перший вірш | Попередній вірш | Перелік | Наступний вірш | Останній вірш

Всі вірші

Перший вірш | Попередній вірш | Перелік | Наступний вірш | Останній вірш

Всі твори

Перший твір | Попередній твір | Перелік | Наступний твір | Останній твір

Всі писання

Перше писання | Попереднє | Перелік | Наступне | Останнє писання