на Головну сторінку бібліотеки На першу сторінку Електронної бібліотеки творів Лесі Українки

 
 Біографія
 
 Твори
1Вірші
2Поеми
3Драматичні твори
2Інші твори
3Переклади
 
 Фольклорні записи
 
 Листи
 
 Фотогалерея
 
 Статті
 

Вірші / поза збірками

Як я люблю оці години праці,

Коли усе навколо затиха

Під владою чаруючої ночі,

А тільки я одна неподоланна

Врочистую одправу починаю

Перед моїм незримим олтарем.

Летять хвилини – я не прислухаюсь.

Ось північ вдарила – найкращий праці час, –

Так дзвінко вдарила, що стрепенулась тиша

І швидше у руках забігало перо.

Години йдуть – куди вони спішаться?

Мені осіння ніч короткою здається,

Безсоння довге не страшне мені,

Воно мені не грозить, як бувало,

Непевною і чорною рукою,

А вабить лагідно, як мрія молода.

І любо так, і серце щастям б'ється,

Думки цвітуть, мов золоті квітки.

І хтось немов схиляється до мене,

І промовляє чарівні слова,

І полум'ям займається від слів тих,

І блискавицею освічує думки.

Передсвітом чорніє ніч надворі,

І час гасити світло, щоб його

Не засоромив день своїм сіянням,

Погасне світло; та палають очі,

Аж поки досвітки в вікно тихенько

Заглянуть сивими очима і всі речі

Почнуть із темряви помалу виступати,

Тоді мене перемагає сон.

А ранком бачу я в своїм свічаді

Бліде обличчя і блискучі очі,

А в думці, мов тривога, промайнуть

В дитячих літах чутії легенди

Про перелесника. Розказує, бувало,

Стара бабуся нам, маленьким дітям:

«Була собі колись дівчина необачна…»

Про необачну дівчину, що довго

За кужелем сиділа проти свята,

І не молилася, й на дзвони не вважала,

І спати не лягала, от за те

До неї уночі з'являвся перелесник,

Не дьяволом з'являвся, не марою,

Спадав летючою зорею в хату,

А в хаті гарним парубком ставав,

Облесливим – речами і очами.

Він їй приносив дорогі дарунки,

Стрічки коштовні й волоті квітки.

Він дівчину квітчав, і молодою

Своєю називав, і коси розплітав їй,

Речами любими затроював їй серце

І поцілунками виймав із неї душу.

На ранок, як співали треті півні,

Зникав той перелесник, а дівчина

Уквітчана, убрана засипала

Камінним сном. А потім цілий день

Бліда ходила, мов яка сновида,

І тільки ждала, щоб настала ніч,

Щоб з перелесником стояти на розмові,

А тим розмовам був лихий кінець…

Як свічка танула дівчина необачна,

І ряст недовго їй топтати довелось,

І ще якби вона завчасу схаменулась,

То, може, ще її пости та молитви

Від перелесника лихого захистили.

«А хто ж був перелесник той, бабусю?» –

Питала я в старої, та вона

Хрестилась тільки завжди і казала:

«Та не при хаті і не при малих дітях,

Не при святому хлібові казати.

Не згадуй проти ночі, бо присниться!»

Так, я тебе послухала, бабусю,

Не згадую ніколи проти ночі

Про перелесника, моє свічадо тільки

Нагадує мені про нього вдень.

19.10.1899


Примітки

Джерело : Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К. : Наукова думка, 1975 р., т. 1, с. 253 – 254.

Вперше надруковано в жури. «Червоний шлях», 1923, № 3, стор. 5 – 6, під заголовком «Години праці».

Автограф – ІЛІШ, ф. 2, № 729. В ньому після рядка «А тим розмовам був лихий кінець» закреслено 5 рядків.

Датується за автографом.

Подається за автографом.


Поза збірками

Перший вірш | Попередній вірш | Перелік | Наступний вірш | Останній вірш

Всі вірші

Перший вірш | Попередній вірш | Перелік | Наступний вірш | Останній вірш

Всі твори

Перший твір | Попередній твір | Перелік | Наступний твір | Останній твір

Всі писання

Перше писання | Попереднє | Перелік | Наступне | Останнє писання