на Головну сторінку бібліотеки На першу сторінку Електронної бібліотеки творів Лесі Українки

 
 Біографія
 
 Твори
1Вірші
2Поеми
3Драматичні твори
2Інші твори
3Переклади
 
 Фольклорні записи
 
 Листи
 
 Фотогалерея
 
 Статті
 

Прозові твори

Така її доля

(Образок з життя)

Невелика хата у Пріськи Чугаїхи, але зате порядна, біла, не гірш, як у людей. Та й нащо їй велика хата? Сама вона живе в ній із своїм старим: ні діток не має вона, ні родини; от хіба тільки сусідка або кума забіжить часом на попрядки чи так у свято прийде одвідати; а то Пріська все сама та сама. Тепер же вона має гості; не які й гості: з свого-таки села прийшла до неї кума її, Мотря, давня приятелька (ще дівчатами товаришували). Сидять вони собі та й прядуть, розмовляють; та розмова ведеться помалу, щораз уривається; веретена шпарко ходять; видно, не для забавки та робота взята.

– Чи давно, кумо, навідувались до дочки? – пита Пріська.

– А от, мабуть, тижнів зо два, як була в неї.

– Ну, що ж? Як там вона?

– Ей, вже її життя! Відомо, не було їй добра, то й не буде…

Розмова затихла, і знов шумлять веретена. Мотря похилила журливо голову і ще пильніше взялась до роботи. Пріська почала стиха поспівувати:

Чи ти мене, моя мати, в барвінку купала,

Що ти мені, моя мати, долі не вгадала?..

– Так, кумо, так! Не вгадала я долі своїй донечці: втопила її головоньку за п’яницю; я ж думала, як лучче. Ви ж, кумо, знаєте, які мої достатки; а то ж багатир, цілий грунт має, єдинак у матері!

– Чи ви не знали його вдачі, що він п’є?

– Ой, чому ні! Казали мені люди, вже по заручинах, що бачили його в місті п’яного. Бився з москалями; а мати його ходила за ним та просила, щоб додому їхав. Та де! Не вважав на матір, ні на людей; там такий, як уп’ється, то й на матір не раз кидається бити. Чула я, кумонько, чула теє все; та що ж? Думаю: як там раз щось трапилось, то чи то воно завжди так буде! От, може, з хлопцями загулявся або хто підпоїв! А може, ще й брешуть люди, так, із заздрощів. Та хоч би й правда тому була, що любить гуляти, то що ж уже! Дівчина вже заручена; одмовити – треба сплатити за безчестя; та й горілка, що люди випили на заручинах, теж його була; а де ж мені, бідній, було те все посплачувати! Та ще й то думаю собі: він парубок молодий, то й гуляє; а ожениться, то, може, йому той шум з голови вийде. Жінка, господарство, то те, то се, та й забудеться.

– А дочка ваша як на те пристала?

– Та що! Дочка, звісно, не хотіла, цілий тиждень від заручин до весілля все було плаче та просить: «Матіночко рідна, не топіть ви моєї головоньки!» Та не слухала я її, бо вона молода, ледве шістнадцять минуло; що вона ще знає!

– От бачте, якби були послухали тоді, то й не нарікала б на вас дочка тепереньки.

– А чого вона має на мене нарікати? Хіба ж я винна? Я ж думала, як лучче; що ж, коли її доля така!

– Що там, кумо! Доля долею; а якби таки ви лучче людей розпитали, чи що… А то так уже зовсім, немов з мосту та в воду.

– Що ж мені людей питати? Чи то люди знають, яка кому доля суджена? Таж от я: пішла заміж; ні я свого чоловіка перед весіллям не бачила, ні він мене; батьки заручили й повінчали; та й що ж? Чи мені зле було, чи що? Хвалити бога, ми з старим жили не гірш, як люди живуть. Не без того, щоб часом не посварив, не раз було і попоб’є; а все ж я за ним лиха не зазнала, не то що тепер, що хіба хто не хоче, той не обидить! Ото тільки покійна свекруха було не раз допече до живого, та й то: я було змовчу, все корюся, то вона й подобрішає. Ще коли б моїй дочці така доля, як мені була!

І знов замовкли обидві. Мотря пильно пряде; тільки часом одведе руку від мички, щоб хустку поправити, а може, й сльозу втерти потайну. Пріська знову завела пісні:

Дала мене мати далеко від себе,

Наказала не бувати аж сім літ до себе.

А я, молодая, того не стерпіла,

Сивенькою зозулею у рік прилетіла…

– Ох, прилітала й моя сива зозуленька до мене. Як допекли їй там оті прокляті, не витримала моя голубонька: втекла до своєї матінки! Приходить ото вона до мене, така змарніла, аж я злякалася, глянувши на неї. «А то ж що тобі, моя дитино?» – кажу я та аж заплакала. «Вже, – каже вона, – мамо, хоч ви мене бийте, хоч ви мене проганяйте, не піду я від вас до тих недовірків; краще в ополонку, як до них!» – «Бог з тобою, моя дитино, – кажу я їй, – чи ж я тебе проганятиму, моя доню! Тільки ти роздумай гаразд: може, то ще так! Чи то раз бува, що чоловік із жінкою сваряться? Ще таки, може, погодитесь; може, воно й минеться!..» – «Ой, ні, не минеться! – каже вона. – Не можу я того більш терпіти! Не піду я туди, не піду!» Та що думаєте? Прийшов її чоловік та й почав просити та перепрошувати. «Я, каже, не дам її нікому і пальцем зайняти; а матір, коли вона їй хоч слово скаже лихе, далебіг, і з хати вижену, не то що!» Що ж! я подумала, подумала: «Іди, кажу, дочко, може, тобі й справді ліпше буде; аж бач, як присягається!» Та й що мені було робити? То таки чоловік: як же я можу жінки до нього не пускати? Пішла вона; та що ж? Спершу то таки чоловік трохи шанував, а потім то ще гірше бити почав та ще й докоряє, гризе по цілих днях. Ой, доню моя безталанная!..

– Що ж, може, її хоч свекруха жалує?

– Де там! Коли вже чоловік збиткується, то свекрусі… Сказано: чужа мати!.. Ой, кумо, засиділась я у вас, вже й нерано; а я ще хотіла у Будища піти, одвідати мою безталанную та хоч розважити її трошечки…

– Ідіть, кумо, йдіть! Просіть її там, щоб до нас коли прийшла; вже давненько я її не бачила.

– Вона б і радніша; та чи ж пустять її? Там такі…

– Ой, кумо, кумо, занапастили ви свою дочку!

– Ні, кумо, не кажіть ви сього мені! Що я винна? Хіба я своїй дочці ворог? Така вже її доля!

– Може!

Мотря взяла гребінь, поцілувалася з кумою і подалась до дверей.

– Будьте здорові!

– Ідіть здорові!


Примітки

Джерело : Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К. : Наукова думка, 1976 р., т. 7, с. 9 – 10.

Вперше надруковано у журн. «Зоря», 1889, № 2, стор. 24 – 25.

Автограф не знайдено.

Датується орієнтовно 1888 р.: не пізніше кінця цього року оповідання було передано до журн. «Зоря».

Подається за першодруком.


Прозові твори

Перший | Попередній | Перелік | Наступний | Останній

Всі твори

Перший твір | Попередній твір | Перелік | Наступний твір | Останній твір

Всі писання

Перше писання | Попереднє | Перелік | Наступне | Останнє писання