на Головну сторінку бібліотеки На першу сторінку Електронної бібліотеки творів Лесі Українки

 
 Біографія
 
 Твори
1Вірші
2Поеми
3Драматичні твори
2Інші твори
3Переклади
 
 Фольклорні записи
 
 Листи
 
 Фотогалерея
 
 Статті
 

Незакінчені твори

[Дімна Грачиха]

Дімна Грачиха – стара вдова.

Ярина – її дочка, дівка на виданні.

Марта – друга дочка, замужем у другім селі.

Kceня – третя дочка, років 12-ти.

Ляш – син її, років 16-ти, каліка.

Гаптін Савчук – робітник на панськім дворі, 25 л.

Ладя – його жінка, молода, але до часу зов’яла, дуже слабовита.

Пан.

Пані.

Андрій Гудзь – парубок.

Дія 1

В хаті у Дімни Грачихи. Хата вбога, образів мало, але піч помальована саморуч, вікна обведені синькою, під образами паперові голубці, квітки, по стінах віночки з розхіднику, з волошок, з барвінку, у вікна знадвору заглядають квітки: чорнобривці, королевий цвіт, мальва, рожа.

Вихід 1

Ярина і Гаптін.

Ярина спочатку шпортається по хаті, коло печі, потім сідає оббирати ножем картоплю. Гаптін увесь час стежить за нею очима. Який час мовчать.

Ярина (раптом сміється). Ха-ха-ха!

Гаптін. Чого ти?

Ярина. Я собі здумала: як ото наші хлопці грають в мовчанку, то ти б десь до світу сидів, а не програв.

Гаптін. Та що маю говорити?

Ярина. Як нема чого й говорити, то чого б я сиділа?

Гаптін. Це ти на здогад, щоб я забирався з хати?

Ярина. Чого там на здогад? Схотіла б, то й просто сказала б «забирайся» – таж я в своїй хаті. Та нащо мені того? Ти мені лавки не просидиш. Хоч сидіти – сиди.

Гаптін (гірко). А хоч іти, то йди?

Ярина. Ну, а що ж? Думаєш, плакатиму? Відомо, – хоч іти, то йди.

Гаптін. Знаєш ти добре, що я не піду.

Ярина (знов сміється). А що ж? Тут і заночуєш? Вже присвоївся?

Гаптін. Тобі все смішки…

Ярина. А тобі слізки? (З посміхом.) Ой, моя годинонько, яке ж воно бідненьке!

Гаптін. Ярино!

Ярина. Га?

Гаптін мовчить.

Ага, то ти, щоб не забути, як мене звуть. Таки Яриною, Гаптоне, авжеж, Яриною, якраз Яриною, затям собі.

Гаптін. І чого ти така, Ярино?

Ярина. Яка?

Гаптін. Та оттака… все зо сміхом, все на глузди береш…

Ярина. Коли ж, бігме, плакати не хочеться.

Гаптін. Ще, може, колись схочеться.

Ярина (трохи поважніше). А ти б і радий, щоб я заплакала?

Гаптін. Ні, Ярино.

Ярина. Ну, то чого ж ти хочеш? Чого ти з мене хочеш?

Гаптін. Нічого.

Ярина. Отож-то. Ти кажеш нічого, і я кажу нічого, а потім знов усе з кінця, як ота казка про діда Нетяжку.

Гаптін. Та я ж мовчав, сама ж примусила до розмови.

Ярина. Жалься, боже, меї принуки. Я вже й сама каюся.


Примітки

Джерело : Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К. : Наукова думка, 1977 р., т. 6, с. 378 – 379.

Вперше надруковано в «Літературній газеті» 27 вересня 1945 р. Назва умовна. Це початок якоїсь незакінченої п’єси.

Автограф (ІЛІШ, ф. 2, № 865) без назви, недатованнй.

Орієнтовно датується початком 1900-х років.

Подається за автографом.


Незакінчені твори

Перший | Попередній | Перелік | Наступний | Останній

Всі твори

Перший твір | Попередній твір | Перелік | Наступний твір | Останній твір

Всі писання

Перше писання | Попереднє | Перелік | Наступне | Останнє писання