на Головну сторінку бібліотеки На першу сторінку Електронної бібліотеки творів Лесі Українки

 
 Біографія
 
 Твори
1Вірші
2Поеми
3Драматичні твори
2Інші твори
3Переклади
 
 Фольклорні записи
 
 Листи
 
 Фотогалерея
 
 Статті
 

Публіцистика

«Безпардонний» патріотизм

Надзвичайно приємно було нам прочитати в обновленій «Буковині» (ч. 28 – 32) дві передні статті – «Наші національно-політичні відносини» і «Про своїх людей», допись з Тернопільщини (вона поставлена в початку як передня стаття); приємно не для того, щоб ми там вичитали щось нового, а для того, що там все так ясно, виразно і просто – як математична формула або проста гама. Формулка «Барвінський + Вахнянин = руський народ» робить справді гармонійне враження. Шкода тільки, що в патріотичній гамі не обійшлось без деяких невиразних тонів (як завжди), але, може, се наша власна недорослість думки тому винна, що ми ніяк не можемо зрозуміти, що то має значити: «своя питома, народна просвіта», без котрої увесь наш рідний край мусить неминуче загинути. А вже ж таку поважну річ слід би нам пояснити докладніше, щоб і ми знали, як нам рятувати наші занапащені душі. Читаючи, що без питомої, народної просвіти «несть спасенія», ми пригадали одну дуже тяжку хвилю з нашого життя: одного вечора, вислухавши промову про конечну потребу «науки на національному грунті», ми вдались до бесідника, молодого українського патріота: «Скажіть, добродію, що, властиве, має значити «наука на національному грунті»? Чи се значить, що ми мусимо винайти яку спеціальну українську математику?» Бесідник глянув сурово і промовив катоновським тоном: «Що ви за українець, коли не розумієте таких простих речей?» Ми десять раз вдавались до різних патріотів з нашим питанням і десять раз чули однакову одповідь. Ми б дуже хотіли обернутися з сим питанням ще до буковинських патріотів, та страшно, що вони розсердяться і почнуть нас «нищити без пардону». Краще мовчати.

Зате «опортуністично-раціональна політика» виложена так ясно, як заповіді: не кидайся з мотикою на сонце, не поривайся, а потихеньку та помаленьку нав’язуй зносини з правительством і сильнішими партіями (певна річ! а хто би там на слабіші дивився! шкода тільки, що тяжко буває вгадати, котра найсильніша і чи довго такою буде); прийнявши таку спокійну і практичну політичну програму, ми собі можемо спокійно сидіти, де вже кому бог дав, і співати: «Ой, куди вітер віє, туди я хилюся, а що люди говорять, то я не боюся». Коли ж хто спитає, якої ми віри, то ми чей же не гірше цигана вмітимем відповісти. Прийнявши таку політику, патріоти «нового курсу» поступають совісно і чесно, для того надіються, що історія не осудить їх лихим словом; ми йдемо ще далі в наших надіях і думаємо, що історія не буде згадувати ніяким словом наших славних патріотів, що самовільно – pardon! добровільно – взяли на себе тяжкий обов’язок кермувати долею цілого народу (радійте, російські українці, аж тепер настав час визволення вашого! ).

«Дякую тобі, господи, що не створив мене ні москалем, ані москвофілом !» – така молитва вилилась з нашого серця після прочитання третього уступу «Наших нац[іонально]-політ[ичних] відносин», се ж кожний зрозуміє, що бути «знищеним без пардону» нікому не мило, а так ми все ж маємо надію, що «під захороною» наших добровільних керманичів ми ще наживемось на світі. Шкода тільки, що наші «русини з природи більше чутливі, податливі, повільні і уступчиві» (се ж «цілий учений світ признав», то вже нічого не порадиш!), а ті кляті, загонисті, аргесивні, нетерпимі москалі мають далеко проворнішу вдачу. Де вже, коли Богдан Хмельницький (не по-так нас був!) ні з того ні з сього взяв та й піддався державі «мішанців», хоч на Україні про те нікому й не снилось, бо вона ж (Україна) і «не мала нічого спільного з московською державою». Ну що, як нашим керманичам прийде на розум віддати нас, – хто може вгадати, кому? Іди потім позивайся за історичне право… куди нам, немічним, з панами судитись! Чия сила, того й воля. На чиєму возі їдеш, того й пісню співай. [Коли хоче шан[овна] редакція «Буковини», то можемо їй прислати цілий збірничок таких приказок для друкування в «Неділі» на науку міщанам і селянам.] Правда, наші буковинські патріоти надіються, що колись настане сконсолідування наших народних сил і що тоді нас будуть знати і поважати інші народи, але хто знає, як про те гадають добродійки сильніші партії?

Ох, перейдім від сеї тяжкої прози до тернопільської поезії. Справді, то не допись, а ціла поема! Які величні постаті: митрополит, Барвінський, Вахнянин! І як змальовані, куди Плутарх! Перед нами проходять, мов тіні королів в «Макбеті», давні і сучасні нам патріоти, «ідуть поволі, але певним ходом» (ви чуєте просодію величну?), виринає з туману забуття «Руський Сіон», собор церковний мріє, покритий непроглядною тайною, св. письмо в руській мові… тут поет падає ниць перед йо[го] е[ксцеленцією] владикою. Потім підводиться і кидає громи на «руських» і радикалів, горлачів і мальконтентів, прихильників ненависної опозиції (вони, бач, лихі на те, що у нас буде руський кардинал!). Він гукає: «Хто понижає нашого владику, понижає нас всіх; проти нього виступимо всі!» Яке потужне військо! Гей, стережіться, вороги, вже летить ангол з неба з огненною різкою, ховайтесь, а то він поразить вас!

Далі знов починається величний гімн послові Барвінському, мужеві міцної правиці, залізної волі і рівно ж залізної консеквенції, жертволюбному, трудолюбному, щирому народовцеві. А всім ворогам п. Барвінського і його alter ego пана Вахнянина він радить (на сей раз не дуже поетично) «просто замикати уста і то не дуже делікатно». Цікаво, хто має виконувати сей патріотичний вирок? Врешті, поет каже, що він тільки «хотів опам’ятати людей, нагадати їм етику життя публічного…». Далі йде філіппіка проти спольщеної руської родини, – хто її не читав, той не читав нічого! Яка залізна консеквенція, яка несокрушима, сказав би магометанська, віра в двох пророків руських. Читаєш, і серце радується, так і хочеться гукнути: «Та немає ліпше, та немає краще, як у нас на Вкраїні!..» – але краще замовкнемо, бо далі в сій пісні йдуть зовсім не консеквентні слова, вони можуть вразити національне почуття наших щиро народов-ських патріотів і релігійне почуття всього русько-українського народу…


Примітки

Джерело : Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К. : Наукова думка, 1977 р., т. 8, с. 12 – 14.

Вперше надруковано в журн. «Народ», 1895, № 9, стор. 131 – 132, під криптонімом H. C. Ж. Автограф не знайдено.

Авторство Лесі Українки та дата написання (Софія, весна 1895 р.) встановлюються на підставі листа поетеси до М. Павлика від 9 (21) травня 1895 р., в якому повідомлялося: «Замість обіцяного «Волинського образка» оце посилаю Вам дві патріотичні штуки, те може ще почекати, а се, як зостаріється, то хоч викинь». З подальшого тексту зрозуміло, що йдеться про статтю «Безпардонний» патріотизм» та сатиричний вірш «Пророчий сон патріота».

Подається за першодруком.

прочитати в обновленій «Буковині» – редактором «Буковини» незадовго до того став відомий український письменник і журналіст Осип Маковей, з яким Леся Українка перебувала в дружніх стосунках.

Барвінський Олександр Григорович (1847 – 1926) – історик української літератури, один з лідерів партії «народовців» та ініціаторів так званої «нової ери» – політичної угоди 1890 p., укладеної верхівкою «народовців» з намісником австрійського цісаря у Галичині графом Бадені.

Вахнянин Анатоль Климентович (1841 – 1908) – письменник і композитор, посол від Галичини до австрійського парламенту. Був активним діячем «народовської» партії та одним з ініціаторів «нової ери».

патріоти «нового курсу» – тобто «нової ери»

«Москвофіли» – суспільно-політична течія, що виникла в середині XIX ст. серед галицької інтелігенції. «Москвофіли» у своїй діяльності орієнтувалися на політику російського царизму, відкидали українську народну мову як основу літературної, обстоювали так зване «язичіе».

дepжава «мішанців» – Російська імперія.

«Неділя» – ілюстрований літературний додаток до газети «Буковина». Видавався протягом 1895 р. один раз на тиждень.

Митрополит – Сембратович Сильвестр (1836 – 1898), у 1870-ті роки професор догматики Львівського університету, редактор газети «Руський Сіон»; з 1885 р. – уніатський митрополит.

Плутарх (бл. 46 – бл. 126) – давньогрецький письменник і філософ, автор численних праць з історії Греції та Риму.

«Макбет» – мається на увазі трагедія В. Шекспіра.

«Руський Сіон» – тижневик, орган уніатського духовенства, виходив у Львові в 1871 – 1883 pp.

Мальконтенти – від франц. mal (поганий) і content (вдоволений). Тут – невдоволені, незгодні.


Публіцистичні твори

Перший | Попередній | Перелік | Наступний | Останній

Всі твори

Перший твір | Попередній твір | Перелік | Наступний твір | Останній твір

Всі писання

Перше писання | Попереднє | Перелік | Наступне | Останнє писання