на Головну сторінку бібліотеки На першу сторінку Електронної бібліотеки творів Лесі Українки

 
 Біографія
 
 Твори
1Вірші
2Поеми
3Драматичні твори
2Інші твори
3Переклади
 
 Фольклорні записи
 
 Листи
 
 Фотогалерея
 
 Статті
 

Переклади

І.С.Тургенев. Німфи

Я стояв перед гарним узгір'ям, що розкинулось півколом; молодий зелений гай укривав його з верху до низу.

Прозоро синіло над нами південне небо; сонце грало промінням з високості; далі, прикриті травою, гомоніли прудкі джерела.

І згадалось мені давнє оповідання про те, як першого року по різдві Христовім один грецький корабель плив по Егейському морю.

Час був південний… Тиха стояла година. Аж ось в високостях, над головою керманича, хтось виразно промовив: «Як будеш плисти біля острова, голосно покликни: «Умер величний Пан

Керманич здивувався… злякався. Але як тільки човен полетів повз острів, він послухався, він покликнув:

– Умер! умер величний Пан !

І в ту хвилину, на відповідь тому гуканню, по цілому березі (а острів був безлюдний) знялось голосне ридання, стогін, жалібне проквиляння: «Умер! умер величний Пан

Мені згадалось те оповідання… І дивна думка завитала до мене: «Що, якби й я гукнув ті слова?»

Але посеред тої радісної розкоші, що мене оточала, я не міг думати про смерть – і що мав сили гукнув:

– Воскрес! воскрес величний Пан !

І в ту ж мить, – о диво! – на відповідь моєму поклику, по всьому широкому півколу зелених гір, залунав одностайний раптовий сміх, знявся радісний гомін і плескіт. «Він воскрес! Пан воскрес!» – гомоніли молоді голоси.

Все там, передо мною, зненацька засміялось ясніше сонця високого, жвавіше струмочків, що бриніли під травою. Почулась легка, поспішна хода, крізь зелену гущавину замигтіла мармурова біль хвилястих тунік, жива барва нагих тіл… То німфи, німфи, дріади, вакханки збігали з верхів'їв у долину…

Вони разом з'явились попід всім узгір'ям. Кучері в'ються по боговитих головах, зграбні руки здіймають угору вінки й тимпани, – і сміх, променистий, олімпійський сміх, рине й котиться разом з ними…

Попереду лине богиня… Вона вища й вродливіша від всіх, – тула за плечима, в руках сагайдак, на легких кучерях серп-молодик…

Діано, се – ти?

Коли се богиня спинилась… і в ту ж мить, слідом за нею, спинилися всі німфи. Дзвінкий сміх завмер. Я бачив, як обличчя богині раптом заніміло, смертельно зблідло; я бачив, як скам'яніли їй ноги, як невимовний жах розкрив їй уста, розширив очі, що дивились в далечінь… Що вона побачила? Куди вона дивилась?

Я обернувся в той бік, куди вона дивилась…

На самому краю неба, за низьким очеретом поля, палав огненною цятою золотий хрест на білій дзвіниці, на християнській церкві… Той хрест побачила богиня.

Я почув за собою тремтяче, довге зітхання, подібне до тремтіння порваної струни, – і коли я знов обернувся, від німф не зосталося й сліду… Широкий гай зеленів, як і перше, і тільки де-не-де, крізь гілля, крізь ту щільну його плетеницю, видніли, розтавали клубки чогось білого. Чи то були туніки німф, чи то здіймався туман зо дна долин, – не знаю.

Та як же мені було жаль тих богинь, що зникли!


Примітки

Джерело : Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К. : Наукова думка, 1975 р., т. 2, с. 127 – 128.

Вперше надруковано у журн. «Зоря», Львів, 1895, стор. 468 – 469.

Автограф не знайдено.

Датується орієнтовно 1895 роком.

Подається за першодруком.


Стежки

Переклади

Перший | Попередній | Перелік | Наступний | Останній

Всі твори

Перший твір | Попередній твір | Перелік | Наступний твір | Останній твір

Всі писання

Перше писання | Попереднє | Перелік | Наступне | Останнє писання