на Головну сторінку бібліотеки На першу сторінку Електронної бібліотеки творів Лесі Українки

 
 Біографія
 
 Твори
1Вірші
2Поеми
3Драматичні твори
2Інші твори
3Переклади
 
 Фольклорні записи
 
 Листи
 
 Фотогалерея
 
 Статті
 

Переклади

Вільям Шекспір. Макбет

Акт 1.

Сцена 1. Поле

Грім і блискавка. Входять три відьми.

1 Відьма

Коли ми стрінемось, сестриці?

Чи в грім, чи в дощ, чи в блискавиці?

2 Відьма

Коли перешумить війна,

І щастя, й горе дасть вона.

3 Відьма

Ще поки сонце не зайде.

1 Відьма

Ми стрінемось, та тільки де?

2 Відьма

На полі.

3 Відьма

І Макбет прийде.

1 Відьма

Я йду, сивий дідько!

Всі

Жаба кличе. Швидко!

Зло до добра, добро до зла!

Хай вітер несе нас, хай криє нас мла!

Сцена 2. Табір під Форесом

Тривогу б'ють. Входить король Дункан, Малькольм, Д о –нальбен, Ленокс з товариством. Стрічають раненого вояка.

Дункан

Хто сей вояк поранений? Він може,

Здається, розказати, як там справа

Стоїть з повстанням.

Малькольм

Сей отой старший,

Що визволяв мене так щиро і одважно

З полону. Помагай біг, славний друже!

Король бажає знати, що там чутно

На бойовиську.

Вояк

Там обидва війська,

Мов два плавці, що плинуть навперейми,

А силою однакові. Там лютий

Макдональд-бунтівник (такий він зроду,

До нього все, що є лихого в світі,

Зібралось), він з західних островів

Зібрав до себе кернів, галловгласів.

Йому всміхалась доля, та недовго.

Макбет одважний (варт його так звати),

На злість фортуні, видобув меча,

Що парував від крові супостатів,

І, як слід одважному, пробив мечем дорогу

До самого злочинця. Ще ж не мовив

Йому ні слова, як уже розтяв

Його надвоє з голови до п'ят.

І голову його прибив на наших шанцях.

Дункан

От добрий родич! от одважний лицар!

Вояк

Та звідки сонце сходить, звідти й туча

Надходить – громова і топить кораблі;

Так доля привела недолю. Слухай, слухай,

Шотландський владарю! одвага збройна

Втікать упертих кернів научила,

Але король норвезький незабаром,

Узброївши чималу силу війська,

Напав на нас.

Дункан

Але се не злякало

Хоробру старшину, Макбета й Банко?

Вояк

Де ж там!

Так горобець орла злякає, заєць лева.

Кажу вам правду, що вони обидва,

Немов з подвійними набоями гармати,

Отак вони подвійно вдарили на ворога завзято.

Вони в крові скупатися хотіли,

Чи нагадати людям про Голгофу,

Запевне так…

Але я млію: рани всі одкрились…

Дункан

І рани, і слова твої тобі пристали,

Бо чесні. – Заведіть його до лікарів.

Вояка ведуть далі. Ввіходить Россе.

Хто там іде?

Малькольм

То Россе, тан шановний.

Ленокс

Що за непевний погляд! так, неначе

Він має нам страшне щось розказати.

Россе

Над королем хай буде божа ласка.

Дункан

Шановний тане, звідки?

Россе

З Файфа, мій владарю,

Там корогви норвезькі здійнялись

І холоду нагнали на весь люд наш.

Там війська сила й сам король норвезький.

Привів їх той бридкий, невірний зрадник,

Кавдорський тан, і чвара почалась.

Та сей жених Беллони, сильне збройний,

Зострів таких, як сам, не гірших вояків,

Зітнувся меч з мечем, рука з рукою стрілась,

І затремтіла зрадницька душа.

Ми подолали.

Дункан

Се велике щастя!

Россе

Свено, король норвезький, просить миру.

Ми не дали йому ховати вбитих,

Поки в святого Кольма церкві він не дав нам

Сто тисяч злотих на громадський вжиток.

Дункан

Але сей тан Кавдорський більш не буде

Нам зраджувать. – Ідіть, його скарайте,

Його ж маєтності Макбетові віддайте.

Россе

Все буде вчинено.

Дункан

Де він програв, Макбет шляхетний виграв.

Виходять.

Сцена 3. Степ

Грім. Входять тpи відьми.

1 Відьма

Де ти була, сестро?

2 Відьма

Свиней била.

3 Відьма

Сестро, а ти де була?

1 Відьма

Там жінка моряка набрала десь каштанів

Та й жерла, жерла, жерла.

Кажу: дай і мені!

А та паскуда крикнула: геть, відьмо!

Тепера чоловік її пливе в Алеппо,

А я й собі не проста,

Неначе миш безхвоста,

За ним, за ним, за ним.

2 Відьма

Я дам тобі вітра.

1 Відьма

Ти добра, хоч хитра.

3 Відьма

А я дам другого.

1 Відьма

Я маю всі вітри за того.

Буйні вітри загудуть,

Всі чотири нападуть

На мале судно.

Я зроблю йому причину,

Не засне і на хвилину,

Буде тямити мене,

Сам себе він прокляне!

Сім ночей без престанку

Буде мати лихоманку.

Хоч йому не згине човен,

Та вже ж буде лиха повен.

Дивись, що я маю!

2 Відьма

Що, що, покажи!

1 Відьма

Пальці з рук того рибалки,

Що з човном розбився в скалки.

Чутно, бубни гудуть.

3 Відьма

Гуде, гуде,

Макбет іде!

Всі

Віщі сестри, винозорі,

Через море, через гори

Ми летим, летим, летим.

Три на нас, а три на люде,

А ще три, то дев'ять буде.

Тихо! – Чари наведім.

Ввіходить Макбет і Банко.

Макбет

Який тяжкий і славний був сей день!

Банко

Чи ще до Фореса далеко? – Що за диво?

Якісь жінки, непевні, дикі видом,

І не подібні до людей наземних,

Хоч на землі стоять. Чи ви живі?

Чи можна вас питать? Мене ви зрозуміли,

Здається, бо поклали тонкі пальці

На звислі губи. Певне, ви жінки,

Хоч ваші бороди і не дають напевне

Сього сказать.

Макбет

Хто ви? скажіть, коли се вільно.

1 Відьма

Здоров, Макбете, тане над Гламісом!

2 Відьма

Здоров, Макбете, тане над Кавдором!

3 Відьма

Здоров, Макбете! королем ти будеш.

Банко

Мій пане, що ви стали, мов злякались

Таких речей приємних? – Але пробі,

Чи ви привиддя, чи ви справді те,

Чим здаєтесь? Товариша мого

Вітали ви тим щастям, що він має,

Ще більшу гідність віщували, навіть врешті

Корону обіцяли. А мені нічого?

Коли ви знаєте, що доля засіває,

Яке насіння зійде, яке ні,

Скажіть. Я не прошу і не боюся

Ні ласки вашої, ні гніву.

1 Відьма

Слава!

2 Відьма

Слава!

3 Відьма

Слава!

1 Відьма

Ти менший від Макбета, хоч і більший.

2 Відьма

Не так щасливий, але щасливіший.

3 Відьма

Ти зродиш королів, сам королем не будеш.

Макбете й Банко, слава!

1 Відьма

Макбете й Банко, слава!

Макбет

Ви, недомови, стійте, ще кажіть!

Сінель умер, і я тан над Гламісом.

Але Кавдор? Кавдорський тан живий,

Він дужий лицар; так я вам не вірю,

Що стану королем я, як не вірю

В кавдорське танство. Звідки в вас, скажіте,

Знаття таємне? і чого ви тут,

На дикому степу, нам перейшли дорогу

З вітанням віщим? Говоріть, кажу вам!

Відьми зникають.

Банко

Земля, як і вода, баньки пускає часом,

Оце ж вони були. Куди привиддя зникли?

Макбет

В повітря, вимарене тіло так розтало,

Як дух в повітрі. Шкода, що так зникли!

Банко

Чи справді се було, про що ми розмовляєм?

Чи, може, ми яке нечисте зілля з'їли.

Що розум нам сковало.

Макбет

Ви – батько королів.

Банко

А ви – король.

Макбет

І тан Кавдорський – так вони казали?

Банко

Така була їх мова і слова.

Хто там?

Ввіходять Россе і Ангус.

Россе

Макбете, наш король був дуже радий

З твоєї перемоги, він читав

Про те, як ти завзято бив повстанців,

І сам не знав, хвалить чи дивуватись

І чим тебе надгородить. А потім,

В той самий день, довідався він знову

Що ти стояв проти норвежців дужих,

Сам смерті не лякався, тільки іншим

Смерть завдавав. Неначе в казці хутко

Гінці йшли за гінцями, кожний з них

Тебе звав славним оборонцем царства

І честь тобі складав.

Ангус

Тож нас послав

Наш владар, щоб тобі подякувать від нього.

Та не платить тобі, а кликати до нього.

Россе

А щоб ти певний був у більшій шані,

Мені він доручив тебе назвати

Кавдорським таном. З тим тебе віншую,

Преславний тане, маєш нову гідність.

Банко

Невже й нечиста сила каже правду?

Макбет

Кавдорський тан живий, нащо вбирати

Мене в чужу одежу?

Ангус

Був він таном.

Його життя тепер під вироком тяжким,

Бо він життя не варт. Він був у змові

З норвезьким королем, чи то бунтівникам

Дав таємну поміч, чи обох їх

Призводив на погибель краю, невідомо.

Оскаржений за зраду, він признався,

І має згинути.

Макбет

Гламіс і тан Кавдорський.

А далі більше. – За труди спасибі. –

Чи сподіваєтесь нащадків-королів?

Ті, що дали мені Кавдорське танство,

Вам обіцяли більше.

Банко

Коли вірить,

То ви ще маєте отримати корону,

Окрім Кавдора. Але от що дивно:

Не раз, щоб нас до згуби допровадить,

Нам темна сила спершу правду каже,

Аби ми віри пойняли, а потім В

безодню заведе. Панове, пару слів!

Макбет

Вже сказано дві правди,

Се мов пролог щасливий перед грою

Величних, пишних сцен. – Панове, дякую. –

Таке надземне піклування

Не може бути зле; але й не добре. Якщо зле,

Нащо воно мене запевнило в удачі

І з правди почало? Я – тан Кавдорський.


Примітки

Джерело : Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К. : Наукова думка, 1975 р., т. 2, с. 318 – 326.

Вперше надруковано у виданні: Леся Українка. Твори в п'яти томах. Т. 4. К., Держлітвидав, 1954, стор. 441 – 449, за незакінченим і недатованим автографом (ІЛІШ, ф. 2, № 903).

В листі до матері від 30 березня 1898 р. з Ялти Леся Українка писала: «Якось я переклала першу сцену з «Макбета» – пришлю тобі через наших». На підставі цього листа переклад датується 1898 роком.

Подається за автографом.


Переклади

Перший | Попередній | Перелік | Наступний | Останній

Всі твори

Перший твір | Попередній твір | Перелік | Наступний твір | Останній твір

Всі писання

Перше писання | Попереднє | Перелік | Наступне | Останнє писання