на Головну сторінку бібліотеки На першу сторінку Електронної бібліотеки творів Лесі Українки

 
 Біографія
 
 Твори
1Вірші
2Поеми
3Драматичні твори
2Інші твори
3Переклади
 
 Фольклорні записи
 
 Листи
 
 Фотогалерея
 
 Статті
 

Переклади

Генріх Гейне. З «Книги пісень»

Світова тьма

Прилинув Май у промінні злотистім

З шовковим леготом та пахощами зілля,

І вабить люд до себе білим цвітом

Та синіми очицями фіалок,

І розстила квітчастий ярий килим,

Затканий промінням і ранньою росою;

До себе кличе Май людей коханих.

На перший поклик люд блідий виходить;

Панове одягають літні вбрання,

Святкові, з гудзями, що сяють ясно;

Всі панії в невинну біль убрались;

Молодики вусок весняний крутять;

Хвилюють і тремтять дівочі груди,

Міські поети пхають у кишені

Папірчик, олівець й лорнетку; – і в нестямі

Біжить за місто геть юрба моторна,

І по зеленому розходиться моріжку,

Дивується, як пишно гай розрісся,

Яка там сила дрібних квіточок,

Як любо ллються співи пташечок,

Який ясний намет блакитний неба!

Прийшов до мене Май. Він стукнув тричі

До мене в двері і гукнув: «Я Май,

Ходи, блідий співець, я поцілую!»

Дверей не відімкнув я і гукнув:

«Даремне вабиш, мій лукавий гостю!

Я придививсь до тебе, придививсь,

Я вглядівся у світову будову

Занадто близько й глибоко, – пропаля

Всі радощі, на серці вічна туга.

Я крізь кору камінно-тверду бачу

Людські оселі і серця людськії –

І бачу там брехню, нікчемність, лихо.

На всіх обличчях думки я читаю, –

Все бридкі. Крізь дівочу соромливість

Я бачу, як тремтить жага таємна;

На думній гордій голові юнацькій

Вбачаю я строкату шапку блазня;

Потвори тільки та безсилі тіні

Я бачу на землі сій, і не знаю,

Чи се шпиталь, чи дім для божевільних.

Стару сю землю я наскрізь проглянув,

Немов кришталь, і бачу там страхіття,

Даремне Май його зеленим рястом

Покрити хоче. Я там бачу мертвих.

Вони лежать у тісних домовинах,

Згорнувши руки і одкривши очі,

У білих шатах і з блідим обличчям,

І черви по виду у їх плазують.

Я бачу, син з коханкою сідає,

Знічев'я на могилу свого батька;

Глузуючи, щебечуть соловейки,

Всміхаються єхидно тихі квіти,

Порушивсь у могилі мертвий батько, –

Тремтить сира земля від жалю, болю.

Ти, бідна земле, біль твій розумію!

Пекучий пломінь бачу в твоїх грудях,

Я бачу – з жил невинно кров тече,

Я бачу, як одкрились твої рани,

І вибухнули дим, огонь і кров.

Я бачу, горді велетні, твої синове, –

Одвічне плем'я, – повстають з безодні,

Червоні світочі в руках палають;

Залізнії драбини наставляють

І дико пруться на небесний бенкет.

Малі потвори чорні лізуть вгору.

Тріщать і падають злотисті зорі.

Завісу золоту рука зухвала

Зірвала з божого намету, – заридали

І впали ниць всі ангели святії.

І сам господь поблід на свому троні,

Зірвав корону з голови і кинув.

А дика юрба ближче наступає.

І кидають всі велети на небо

Червоні світочі; потвори б'ють

Огнистими бичами янголяток,

Що гнуться і звиваються від болю,

Потвори ж їх за кучері хапають.

І бачу там я ангела мого,

З обличчям гарним, і з ясним волоссям,

І з вічною любов'ю на устах,

В блакитних очах вічная лагідність.

Аж ось бридке, страшенне потороччя

Блідого ангела мого схопило

І з реготом поглянуло на його,

І стиснуло раптово у обіймах…

Крик розпачливий залунав на світі,

Стовпи розбились, небо й земля впали,

Повстала скрізь одвічна, давня тьма.


Примітки

Джерело : Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К. : Наукова думка, 1975 р., т. 2, с. 167 – 169.


Переклади з Г.Гейне

Перший | Попередній | Перелік | Наступний | Останній

Всі переклади

Перший | Попередній | Перелік | Наступний | Останній

Всі твори

Перший твір | Попередній твір | Перелік | Наступний твір | Останній твір

Всі писання

Перше писання | Попереднє | Перелік | Наступне | Останнє писання