на Головну сторінку бібліотеки На першу сторінку Електронної бібліотеки творів Лесі Українки

 
 Біографія
 
 Твори
1Вірші
2Поеми
3Драматичні твори
2Інші твори
3Переклади
 
 Фольклорні записи
 
 Листи
 
 Фотогалерея
 
 Статті
 

Переклади

Гомер. Одіссея

Пісня 3. В Пілосі

Геліос вихопивсь, – озеро красне лишивши,

В небо міднястеє, щоб там для безсмертних сіяти

І для тих смертних – вмирущих на землі родючій.

В Пілос вони ж, у Нелевсове красно збудоване місто,

Вже прибули. Там на березі моря чинились подання

З чорних волів темнокудрому двигачу землі.

Дев'ять там лавок було, по п'ятсот що на кожній сиділо,

І від кожної та по дев'ять волів було дано.

Вкупі вони споживали і богові стегна палили,

Тії ж причалили просто, й вітрило на човні поряднім

Склали здійнявши, самого спинили і вийшли із його:

Вийшов з човна Телемахос, вийшла й Атена.

Перша мовляла йому ясноока богиня Атена:

«Тож, Телемахос, тобі не подоба стидатись нітрохи,

Бо ти для того і море проплив, щоб розвідать про батька,

Де його криє земля і яка його доля спіткала.

Йди лиш тепер ти до Нестора, коней смирителя, просто,

Знатимеш, раду яку він ховає у грудях.

Сам ти благай його, так щоб по правді промовив.

Він же неправди не скаже, бо вельми розсудливий єсть він».

Їй знов розумний Телемахос так одповідав на теє:

«Менторе, як же піду я та й як я із ним привітаюсь?

Я ж бо невправний зовсім в речах зручних.

Сором молодшому мужу старшого питати».

Мовила йому на те ясноока богиня Атена:

«Дещо, Телемахос, сам ти у серці свойому зміркуєш,

Інше ж дорадить і бог, бо я мислю,

Що не без волі богів ти родився й зростився».

Мовивши так, попереду пішла тая Паллас Атена

Швидко, а він поступав за богинею слідом.

І приступили до збору пілоських мужів і до лавок,

Нестор сидів там з своїми синами, кругом товариство,

Бенкет готуючи, м'ясо пекли й на рожни настромляли.

Ледве ж гостей вони вгляділи, разом пішли всі назустріч,

Руки до їх простягли і умовляли сідати.

І Нестеренко найперше Пейзістратос зближивсь,

Взяв їх за руки обох і при бенкеті посадовив їх

Та на баранячих шкурах м'яких і на пісках тих морських

Край Тразімедеса-брата і батька свойого,

Дав із спільного частку й вина теж налив їм

В кубок із золота і, привітавши, промовив

До Атенайї Паллас, до дочки земледержця Діоса:

«Гостю, владарю, тепер Посейдаону ти помолися,

Бо то на бенкет його ви натрапили, тута прийшовши.

Як вже зіллєш і помолишся, як подобає,

Дай і йому потім кубок з вином як мед добрим,

Та щоб і злив, бо я мислю, що й він теж несмертним

Буде молитись: бо люди усії (нуждаються) в богах.

Але молодший він єсть однакових літ ізо мною,

Тож через те тобі першому дам золотого я кубка».

Мовивши так, вклав у руки з вином добрим кубок.

Рада була Атенайя з правдивого мудрого мужа

Та що він злотого кубка подав їй найпершій.

Потім вона Посейдаона вельми благала владаря:

«Вчуй, земледержець Посейдаон, і не одмов же

Нам, що благаємо тії діла покінчати.

Несторові і синам його слави вділи ти найперше,

Потім подай надгороду приємную іншим

Всеньким пілосцям за тую препишну сошницю.

Дай Телемахосу теж і мені повернутись, скінчивши

Те, задля чого сюди прибули ми на чорному прудкому човні».

Потім, як все вже скінчила й сама помолилась,

То віддала Телемахосу кубок двойнястий, хороший,

І помолився однаково син Одіссевса коханий.

Тії ж тоді, що найкраще м'ясо пекли і здіймали,

І, розділивши на частки, бенкет владнали преславний,

Отже, коли до пиття й до їди вдовольнили жадобу,

Річ тоді зняв до їх Нестор Геренський-візниця:

«Краще тепер уже у гостей розпитати,

Вивідать, хто вони суть, коли вже наситились їдою.

Хто єсте, гості? звідкіль приплили ви по вільготній дорозі?

Чи то за ділом яким, чи так даремне блукали

Морем, наче розбійники, которі блукають,

Гублячи душі та зле все чужинцям несучи».

Так Телемахос розумний на теє йому одповідав,

Зважившись, бо йому в серце Атена сама ту одвагу

Вклала, щоб він розпитав про давно вже відбувшого батька

(Та й щоб він здобув собі добрую славу між людьми):

«Ой ти, Нелеєнку Несторе, славо велика ахайців!

Звідки, питаєш ти, ми; отже, я розкажу тобі теє:

Ми із Ітаки сюди прибули, що лежить під Нейоном.

Діло ж це, власне, моє, не народне, про котре скажу я.

Слави шукаю широкої батька мого і не вчую

Про Одіссевса терплячого; кажуть, колись він,

Разом з тобою б'ючись, зруйнував те троянськеє місто.

Тож про всіх інших, котрі воювали троянців,

Чули ми, – дехто загинув від згуби лихої,

Згубу ж його учинив невідому для нас Кронієнко:

Жоден не може напевне сказать, де він згинув,

Чи то на суші він згинув від мужів ворожих,

Чи то у морі у тих Амфітритиних хвилях.

Отже, коліна тобі обіймаю я, чи не волиш ти

Про його згубу лихую вповідати, може, ти бачив

Очима своїми чи розповідь чув від мандрівця?

Надто нещасним десь мати його породила!

Тільки не жалуй мене, боячися, і не заспокоюй,

Але вповідай по правді, як бачив на очі. Благаю,

Якщо з тобою коли-небудь батько мій, славний Одіссевс,

Слово яке а чи діло вчинив, загадавши,

В краю Троянськім, де лихо приймали ахайці,

Теє для мене тепер пригадай і по правді вповідай».

Тож одповідав йому тоді Нестор, той кінник Геренський:

«Любий! то ж ти нагадав мені лихо, що в тому

Краю приймали невтримливі в гніві синове ахайські;

Тож, коли всі ми човнами по морю туманнім блукали

Та за здобичею, де лиш водив нас Ахіллевс;

І коли всі за великеє місто Пріама-владаря змагались,

Скільки тоді там загинуло мужів найкращих!

Там же і Айяс коханець Арея поліг, і Ахіллевс,

Там і Патроклос, отой богорівний порадник,

Там і коханий мій син, бездоганний, найкращий,

Мій Антілохос, вояк і в бігу найпрудчіший!

Та і багато лиха ми при тім терпіли! Хто ж теє

Зміг би усе розказати з людей умирущих?

Хоч би на п'ять і на шість літ зоставсь ти,

Не розпитав би про все, що стерпіли там божі ахайці,

Краще вернися та їдь в свою рідную землю.

Дев'ять-бо літ піклувались ми й лихо їм ткали

Різними хитрощами, ледве що вдіяв Кроніон!

Там же ніколи ніхто не гадав дорівнятися йому,

Розумом надто-бо вже переміг всього божий Одіссевс

Різними хитрощами, той твій батько, коли вже ти справді

Його нащадок єси. Мене диво бере, як погляну!

Справді що й мовою схожий зовсім не сказав би,

Щоб такий муж молодий та отак промовляв би.

Отже, і там тоді ми, я і божий Одіссевс,

Ані на зборі, ні в раді ніколи не мовили різно,

Мали-бо дух ми єдиний у думці й в розумній пораді, –

Так говорили аргейцям, як тільки найкраще здавалось.

Як же Пріамове місто високеє ми зруйнували,

Сіли в човни, тоді бог розрізнив всіх ахайців,

Зевс-бо тяжкеє тоді вороття для аргейців замислив

В серці своїм, бо не всі були мудрі й правдиві.

З їх же багато кого тоді доля лихая спостигла

Гнівом згубленим дочки ясноокої дужого батька,

Котра поміж обома Атреєнками чвару вчинила.

В раду тоді поскликали вони всіх ахайців,

Швидко, але непорядно, при заході сонця,

Як же зійшлися п'яні од вина ті синове ахайські,

Річ промовляли до їх, задля чого народ ізібрали.

Тож наказав Менелаос тоді всім ахайцям

Про воріття пригадати по спині широкого моря,

Та Агамемнону не сподобалось усе те, він радив

Люд затримати й принести святії сотниці.

Та щоб власкавити гнів Атенайї страшенний,

Тож не знав, нерозумний, що теє не мало буть вчутим,

Бо не так швидко міняється звага богів вічносущих!

Так вони вдвох все змагалися прикрими тими словами,

Стоячи. Тії ж повстали, наніжжями красні ахайці.

Чвара була, бо подвійну вони уподобали раду.

Спали ж вночі, замишляючи злеє один на другого

В серці свойому, бо Зевс теє лихо послав їм за злеє.

Зрана ж ми човни спустили у божеє море,

Там ми поставили статки й жінок, уперезаних красно.

Тож половина народу зосталась сидіти

Там біля пастиря люду Атреєнка Агамемнона;

А половина, на човни вступивши, поїхала. Дуже

Прудко плили ми, бо вигладив бог многорибнеє море.

До Тенедоса ж припливши, богам принесли ми подання,

В дім повертаючись. Зевс не бажав вороття нам,

Лютий, він чвару лихую чинив знов, удруге.

Тії, котрі відділились, зійшли на закручені човни

За войовитим владарем Одіссевсом тим хитроумним,

Роблячи те на догоду Атреєнку Агамемнону.

Я ж із човнами, котрі були разом зі мною,

Втік, бо я відав, що лихо нам бог замишляє.

Втік і коханець Ареса Тідеєнко враз з товариством.

Потім уже прилучився до нас Менелаос русявий,

Як на Лесбос прибули ми й про довгую путь наряджались:

Чи нам повище Хіоса скелистого плисти,

Маючи острів Псірію по лівую руку,

А чи понижче Хіоса, край Мімоса вітряного.

Бога отож ми просили подати ознаку, тоді він

Те показав і звелів посередині моря в Евбойю

Просто плисти, щоб скоріше від лиха втекти нам.

Вітер здійнявся і з свистом повіяв, і дуже ми прудко

По многорибній дорозі примчалися і у Герайстос

Ми прибули уночі. Посейдаоиу там ми багато

Стегн із волів принесли, перемірявши море широке.

День був четвертий, як з красними човнами вже у Аргосі

Все товариство того Діомедеса, сина Тідея, смирителя коней,

Стало. А я простував до Пілоса, весь час не спинявся

Вітер, котрого для нас послав віяти бог іще перше.

Так я прибув, любий сину. Не чув і не знаю

Про усіх інших, хто згинув з ахайців і хто з їх зостався.

Теє ж, що, сидячи тута у наших палатах,

Чув я, що правда була, теє, знай, не втаю я від тебе.

Кажуть, що добре прийшли списоборнії ті мірмідонці,

Тож Ахіллевса величного син той осяйний привів їх.

І Філоктетес, син ясного Пойяса, добре вернувся.

В Крету привів Ідоменевс усе товариство,

Котре втекло од війни, не взяло в його й жадного море.

Про Атреєнка й сами ви вже чули, далеко живучи,

Як повернувсь і як Айгістос згубу лихую замислив.

(Правда, що й той заплатив теж страшенно!)

Як же то добре, коли, умираючи, сина покине

Муж! Тож помстився він потім на батька забійці

Злому Айгістосі, котрий убив йому славного батька.

(Отже й ти, любий, – як бачу, який ти величний і гарний, –

Дужий, єси, і про тебе теж добре хтось скаже нащадкам)».

Так Телемахос розумний на теє йому одповідав:

«Ой ти, Нелеєнку Несторе, славо велика ахайців!

Правда, він сильно помстився, і всії ахайці

Знають широкую славу і чутимуть теє нащадки.

Якби мені дали силу такую боги, щоб помстивсь я

Над женихами за їхню пилу лиходійну,

Тож замишляють на мене зухвальці отії злочинства.

Але боги ще не випряли щастя такого

Батьку моєму й мені. Тож тепер все терпіти повинен».

Тож оповідав йому тоді Нестор, той кінник Геренський:

«Любий, тож ти нагадав мені теє й промовив,

Кажу-бо, що женихів тих у неньки твоєї багато

Є у господі, й вони, проти волі твоєї, лихе замишляють.

Мов мені, чи ти по волі коришся, чи люди тобою

Нехтують в краї твоєму, послухавши голоса бога.

Хто знає, може, коли за наругу помститься, прибувши

Сам лиш один він або із ахайцями всіми?

Як би воліла тебе так любить ясноока Атена,

Як Одіссевса славетного, так-бо за ним піклувалась

В краю Троянськім, де лихо приймали усі ми, ахайці;

(Я ж бо не бачив ніколи, щоб бог кого явно любив так

І пробував з ним так явно, як з ним тоді Паллас Атена).

Якби й тебе так воліла любити й в душі піклуватись,

Дехто з їх, певне, забувся б про теє весілля».

Так Телемахос розумний на теє йому одповідав:

«Діду! те слово не може сповнитись, я знаю.

Надто багато сказав! мене диво бере! Тож не буде

Того, хоч би й сподівавсь я, хоч би і боги так бажали!»

Знов ясноока богиня Атена йому промовляла:

«Що ж то за слово в тебе з-за огради зубів пролетіло?

О Телемахосе! богові легко, як схоче, й далеко з чужини

Визволить мужа. Волю я, натерпівшись лиха багато,

Знову додому вернутись і день повороту побачить,

Аніж, прибувши, загинуть при хатнім багатті, як згинув

Агамемнон від Айгістоса хитрощів і від своєї дружини.

Правда, що навіть боги від звичайної смерті

Мужа коханого їм захистити не можуть, коли вже

Доля згублива пошле тую смерть (розтягаючу тіло)».

Їй Телемахос розумний на теє отак одповідав:

«Менторе, не говорімо про те, хоч і журимось вельми,

Бо для його воріття неможливе, йому вже

Смерть присудили несмертні і чорную Керу.

Іншеє слово бажаю тепер я спитати й промовить

Нестору, він же найкраще за всіх знає правду і мудрість,

Кажуть, він владар уже над трьома поколіннями мужів,

Тим і здається мені він, немов вигляда, як несмертний.

Ой ти, Нелеєнку Несторе, ти розкажи лиш по правді,

Як то умер Агамемнон Атреєнко славний широко?

Де був Менелаос? як тому згубу замислив

Той зломисленний Айгістос? убив він дужого вельми.

Чи він не був у Аргосі ахайському, тільки деінде

Поміж людьми він блукав, що одваживсь убити?»

Тож одповідав йому тоді Нестор, той кінник Геренський:

«Отже, тобі я, дитино, усе розкажу те по правді.

Легко ото собі думати можеш, як теє вчинилось,

І чи живого Айгістоса ще у палатах побачив,

З Трої прибувши, Атреєнко той Менелаос русявий.

Тож над умершим ніхто не насипав могильної землі,

Тільки собаки та хижеє птаство його розірвали,

Як він в долині далеко від міста лежав, і ахаянка жодна

Не голосила за ним: змислив надто велике злочинство.

Тож ми, велику воївлю кінчаючи, там пробували,

Він же спокійно в куточку в Аргосі, що коней годує,

Агамемнона дружину облещував довго словами,

Спершу ж вона одмагалась від того ганебного вчинку,

Божая та Клітаймнестра, бо добре було в неї серце!

Був ще й співець при їй й муж, що йому доручив то найбільше,

Їдучи в Трою Атреєнко, оберігати дружину.

Але коли її вирок богів оковав, щоб згубити,

То вже, співця того вивізши на незаселений острів,

Кинули там на поталу і здобич для хижого птаства,

І він охочу охотою в дім свій її запровадив.

Стегон багато тоді попалив він богам на престолах,

Ще ж він багато оздоб начіпляв, і тканин теж, і злота,

Діло велике вчинив-бо, що й сам у душі не кадиась.

Ми ж тоді разок плили, повертаючи а Трої,

Я й Атреєнко, бажали добра ми один для другого.

Але коли прибули ми в Суніон святий, ріг Атенський,

Там керовничого вбив Менелаосу Фейбос Аполлон,

Влучивши в його своїми ясними стрілами,

Як той держав у руках демено біжучого човна,

Онеторенко Фронтіс, що відзначивсь у людському роді

Тим керуванням човна, як вітри на його напирали.

От і затримавсь він там (хоч і дуже спішився в дорогу),

Щоб поховати товариша й почесть віддать погребову.

Але коли уже й він, пливучи по виновому морю

В довбаних човнах своїх, до Крутої гори до Малейї

Швидко прибув, тоді Зевс далевидець дорогу страшную

Змислив; од подиху вітрів гучних розходились

Хвилі великі потворні, із горами рівні.

Човни тоді розгубивши, до Крети прибились,

Та біля Іарданоса хвиль проживають кідони,

Єсть іще скеля висока і рівна на морі

Близько границі Гортіноса, в морі туманнім,

Нотос великую хвилю жене там на скелю західну

Файстос, а сей малий камінь великую хвилю одгонить.

Човни ж туди приплили і ледве втекли там від згубн

Мужі, бо човни об скелі тоді розтрощили

Хвилі. Інших п'ять човнів (з темно-синіми носами)

Вітер з водою понісши, прибили їх аж у Айгіптос.

Тож він, багацько зібравши там злота і статків,

Все із човнами блукав та поміж чужомовними людьми.

Вдома ж тим часом Айгістос лихеє замислив,

Вбив Атреєнка, а люд же собі покорив він.

Сім літ він владав в багатій на злото Мікені,

Але на восьмий на лихо йому прибув божий Орестес

Знов із Атен і убив тоді батька-забивцю

Злого Айгістоса, котрий убив йому славного батька.

Вбивши його, із аргейцями бенкет владнав погребовий,

По легкодухому тому Айгістосу й матері бридкій.

В той самий день і приїхав до його з війни Менелаос,

Віз так багато він скарбів, що ледве човни їх держали.

Отже ти, любий, не довго блукай від господи далеко,

В домі своєму покинувши скарби, ще й мужів

Скільки зухвалих, щоб часом тобі усього не пожерли,

Ділячи скарби, поки з подоріжжя даремного прийдеш.

До Меиелаоса тільки наказую я тобі й раджу

Їхать, бо він із чужини вернувся недавно,

Та від людей, від котрих в душі не надіявсь

Він повернутись, найперш його вітри загнали

В море широке такеє, що звідти вже навіть і птаство

Не прилітає щороку, страшне воно єсть і велике,

Їдь лиш тепера на човнах своїх із своїм товариством!

Якщо ти пішки бажаєш, то коні і повоз для тебе

Будуть, синове ж мої провідничими будуть для тебе

До Лакедаймона божого, де Менелаос русявий.

Сам ти благай його, та щоб по правді промовив,

Він же неправди не скаже, бо вельми розсудливий єсть він».

Мовив отак. І зайшов Геліос, і темнота настала.

Тож промовляла до їх ясноока богиня Атена:

«Діду, ото вже по правді ти теє усе розповідав.

Але утніте лишень язики, і вина розмішайте,

Щоб, Посейдаонові та і другим несмертним

Зливши, про ліжко помислили ми, бо вже й час є для того.

Бо вже і світло заходить в темноті, а довш не подоба

Бенкетувати на бенкеті божім і треба вертатись».

Так говорила Діоса дочка, і послухали тії.

Їм вістовці та на руки води ізливали,

Хлопці кратери напитками понаповняли,

І між всіма розділили, наливши у кубки двойчасті.

Кинули всі язики у огонь і, повставши, зливали.

Як же злили й напилися, як тільки душа їх бажала,

То боговитий Телемахос і Атенайя

Знов пожадали обоє вернутись на довбаний човен.

Тільки їх Нестор затримав і корив так словами:

«Зевс хай від того боронить та й інші боги всі несмертні,

Та щоб від мене пішли ви до прудкого човна,

Мов я такий вже зовсім безодежний і бідний,

Що ані покривів, ані плащів у господі не маю багато,

Щоб було м'яко самому і гості щоб спали,

Але ж у мене ще є і плащі, й покривала хороші.

Справді Одіссевса, мужа такого, син любий ніколи

Та на помості човна спать не ляже, поки ще живу я,

Але і потім зостануться ще у палатах синове,

Гості приймати, як часом хто прийде до дому мойого».

Знов ясноока богиня Атена йому промовляла:

«Добре те все ти сказав, любий діду. Годиться

Слухать тебе Телемахосу, так єсть далеко найкраще.

Він же тепер за тобою піде, та щоб спати

В тебе в палатах, я вже до чорного човна

Йду, товариство потішити й дещо сказати.

Бо тож один лиш найстаршим між ними хвалюся я бути.

Мужі вони молоді, ті, що ідуть за нами для дружби,

Віку усі одного з Телемахосом, духом величним.

Там я і ляжу на довбанім чорному човні

Ниньки, а рано до Кавконів я веледушних

Іду: належиться там мені довг, і не єсть він недавній,

Та й не малий. Ти ж його (бо прийшов він до дому твойого)

Виряди разом з синами і з повозом дай йому коней,

Котрі в тебе у бігу найпрудчіші й силою ліпші…»

Отже, промовивши так, одійшла ясноока Атена,

Видом подобна орлиці, всіх диво взяло, хто те бачив,

І здивувався старий, як побачив отеє на очі.

Взяв Телемахоса руку, по йменню назвав, слово мовив:

«Друже любий, вже ж ти не безсилий єси і не злий, я гадаю:

Боги з тобою, таким молодим, провідничими їздять,

Бо вже оце не хто інший з маючих олімпійські оселі,

Тільки Діоса дочка та преславная Трітогенейя,

Славного батька твого шанувала вона між аргейців.

Владарко, змилуйся, дай мені славу ясную,

Дай і самому мені, і синам, і поважній дружині!

Я ж тобі дам однорічную, широколобу корову,

Тую телицю, що муж під ярмо не підводив ніколи,

Дам я для тебе її із рогами, облитими злотом».

Так він, благаючи, мовив, і вчула те Паллас Атена.

Нестор же кінник Геренський потім попровадив

Всіх і зятів, і синів та до красного дому свойого.

Як же прийшли до господи преславної того владаря,

В ряд посідали вони на стільцях, на посадах.

Як же прийшли, знов вина їм старий розмішав у кратерах.

Трунку солодкого, що через літ одинадцять

Вийняла ключниця і одв'язала зав'язку,

Його в кратері змішав той старий і, багато Атені

Зливши, дочці тій айгідодержавного Діоса він помолився.

Як же злили й напилися як тільки душа їх бажала,

Спати схотівши, пішли вони кожний до дому свойого,

Нестор, той кінник Геренський, поклав Телемахоса в себе

Спати Одіссевса божого любого сина,

Та на оздобному ліжку у гучній блискучій повітці,

З ним гарносписий Пейзістратос ліг ватаг мужів,

Котрий з синів його всіх лиш один був юнак у палатах.

Сам же він спати уклався в куточку високого дому,

Тож господиня дружина йому уладнала те ліжко і постіль.

Вроджена ранком з пучками рожевими Еос явилась, –

З ліжка схопивсь тоді Нестор, той кінник Геренський,

Вийшовши, там на обтесаних сів він каміннях,

Котрі стояли у його напроти дверей тих високих,

Білі, що, наче олива, блищали, на їх же колись-то

Нелевс часами сидів, отой богорівний порадник,

Але, подужаний Керою, він вже зійшов до Аїду,

Нестор Геренський там сів, охорона ахайців,

Берло маючий. Гуртом же зібрались до його синове,

Йдучи з світлиці: Ехефрон, Стратіос,

Аретос, Персевс і рівний богам Тразімедес.

З ними прийшов іще й шостий, Пейзістратос-ватаг,

І Телемахоса богу подобного там посадили привівши.

Річ до їх зняв тоді Нестор, той кінник Геренський:

«Швидко мені, любі діти, чиніть мою волю,

Щоб я найперше від інших богів уласкавив Атену,

Котра видимо прийшла до мене на боговий бенкет розкішний.

Йди лиш котрий у долину по тую корову, нехай там

Швидше приходить, хай муж прижене, той пастух над волами.

В чорний човен Телемахоса духом величного теж хай

Йде хто і все приведе товариство, зостануться ж тільки

Двоє. Хай же Лаеркесу-золотарю хто накаже

Тута прийти, щоб він злотом облив нам коровині роги.

Іншії ж всі зоставайтеся тут у гурті й накажіте

Там у господі служницям, щоб бенкет преславний владнали,

Посади й дрова нехай принесуть і прозорую воду».

Мовив отак, заходились усі: тож прийшла і корова

З поля, від човна порядного прудкого прийшло теж

Все товариство того Телемахоса з серцем величним.

Злотар прийшов, мідний приряд в руках мав, мистець той свідомий,

Молот, ковадло і зроблені красно обценьки,

Котрими злото оброблював. Отже, прийшла і Атена,

Щоб на подання днвитясь. А Нестор, старий отой кінник,

Золота дав, той же роги корови облив ним

Штучно, щоб тішилась, бачивши тую оздобу, богиня.

Вів ту корову за роги Стратіос і божий Ехефрон.

Аретос, воду святу несучи їм в уквітчати збані,

Йшов із кімнати, а в другій руці ніс ячмінь для подання

В кошику. Ярий в воївлі стояв Тразімедес і келеп

Гострий держав у руці, щоб корову ударить.

Персевс начиння тримав, а Нестор, старий отой кінник,

Воду святу і ячмінь для подання почав і Атену

Довго благав, спочатку і шерсть з голови в пломінь кинув.

Потім, як вже помолився й ячміиь для подання посипав,

То тоді Несторів син Тразімедес, високий душею,

Ставши близенько, ударив, розсік келеп жили на шиї

І зломив ту коровину ярість, і скрикнули разом

Дочки усі, й невістки, і шановна дружина

Нестерова, Еврідіка, найстарша з Кліменоса дочок.

Шию від землі широкодорожньої вгору задерли

І притримали її, ватаг мужів забив Пейзістратос.

Чорная кров потекла тоді з неї й дух тіло покинув,

Миттю її розрубали і зараз одрізали стегна

Всі, як годиться, і тлустостю їх обгорнули,

Вдвоє зложивши, й на їх свіжини положили.

Пік їх на дровах старий та іскристим вином покропивши,

А молоді коло його тримали в руках п'ятизубці,

Потім, як стегна уже попекли й скоштували утрібки,

Потім усе те остатнє покраяли і на рожни настромили,

І попекли, у руках рожни гострії мавши.

Тож Телемахоса красная та Полікаста скупала,

Нестора того Нелеєнка доня молодша,

Як же скупала і маслом мастким намастила,

Красного плаща на його накинула ще ж і хітона,

З купелі вийшов до люду несмертним подобний,

Потім, пішовши до Нестора, сів біля пастиря люду.

Тії ж тоді, що найкращеє м'ясо пекли і здіймали,

Їли і бенкетували, метушились добрії мужі,

В кубки злотисті вино наливаючи теє.

Потім, коли до пиття й до їди вдовольнили жадобу,

Річ до їх зняв тоді Нестор, той кінник Геренський:

«Діти мої, Телемахосу коней хорошої шерсті

Ви приведіть і впряжіте у повоз, щоб путь ту сповнив він».

Мовив отак, і послухали ті його, не сперечались,

Швидко йому запрягли прудких коней у повоз.

Жінка ключарка поклала вина їм і хліба, й наїдків,

Котрі владарі їдять, вихованці Діоса.

Тож уступив Телемахос у повоз прекрасний,

Після його Нестеренко Пейзістратос, ватаг той мужів,

В повоз вступив і у руки схопив тії віжки,

Бичем погнав, і вони вже побігли по волі

Геть по долині й покинули Пілос, високеє місто.

Гнались вони цілий вечір, ярмо те несучи.

Геліос, отже, зайшов, і всі вулиці посутеніли,

В Фери вони прибули та у дім Діоклеса,

Сина того Орсілохоса, котрий Альфейоса син був.

Ніч там проспали, і він надавав їм гостинців.

Вроджена ранком з пучками рожевими Еос явилась, –

Коней вони запрягли і вступили у повоз оздобний.

Виїхали із воріт і з гучної повітки.

Бичем погнав, і вони вже побігли поволі.

Як прибули ж у долину, що родить пшеницю, то там вже

Путь укінчили: так бігли ті прудкії коні.

Геліос потім зайшов, і дороги усі потемніли.

Пісня 4. У Лакедаймоні

Отже, вони прибули в Лакедаймон, долину скелисту,

До Менелаоса дому славутнього потім вони подалися.

Його застали, – з родиною всею справляв він весілля

Сина й дочки бездоганної в домі своєму,

Котру тоді віддавав за Ахіллевса мужнього сина…

1888 р.


Примітки

Джерело : Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К. : Наукова думка, 1975 р., т. 2, с. 295 – 307.

Вперше надруковано у виданні: Леся Українка. Твори в п'яти томах. Т. 4. К., Держлітвидав, 1954, стор. 419 – 430, за чорновим автографом (ІЛІШ, ф. 2, № 889).

Автограф має багато правок, паралельні авторські варіанти слів і фраз. Виправлення олівцем, зроблені невідомого рукою, до уваги не беруться. Леся Українка переклала лише третю і розпочала переклад четвертої пісні «Одіссеї».

Датується і подається за автографом.

При перекладі «Одіссеї» Леся Українка дотримувалась традиційного прочитання і написання старогрецьких імен і географічних назв. Залишаємо таке написання в тексті, бо зміна його порушила б віршовий розмір. Оскільки сучасне написання старогрецьких імен і географічних назв відрізняється від того, яке вживала Леся Українка, подаємо словничок імен і географічних назв.

Айгіптос – Єгипет

Айгістос – Егіст

Айяс – Аякс (Еант)

Альфейос – Алфей

Антілохос – Антілох

Аретос – Арет

Атена – Афіна

Атреєнко – син Атрея

Ахіллевс – Ахіллес

Герайстос – Герест

Гортінос – Гортіна

Діоклес – Діокл

Діомедес – Діомед

Діос – Дій (Зевс)

Евбойя – Евбея

Іарданос – Ярдан

Ідоменевс – Ідоменей

Кліменос – Клімен

Клітаймнестра – Клітемнестра

Крета – Кріт

Кронієнко – Кроніон

Лаеркес – Лаерк

Лакедаймон – Лакедемон

Менелаос – Менелай

Мімос – Мімант

Нелевс – Нелей

Нелеєнко – син Нелея

Несторенко – син Нестора

Одіссевс – Одіссей

Онеторенко – син Онетора (Онеторід)

Орестес – Орест

Орсілохос – Ортілох

Паллас – Паллада

Патроклос – Патрокл

Пейзістратос – Пісістрат

Персевс – Персей

Пойяс – Поянт

Посейдаон – Посейдон

Стратіос – Стратій

Телемахос – Телемах

Тенедос – Тенед

Тідеєнко – син Тідея

Тразімедес – Фрасімед

Файстос – Фест

Фейбос – Феб, Аполлон

Філоктетес – Філоктет


Переклади

Перший | Попередній | Перелік | Наступний | Останній

Всі твори

Перший твір | Попередній твір | Перелік | Наступний твір | Останній твір

Всі писання

Перше писання | Попереднє | Перелік | Наступне | Останнє писання