на Головну сторінку бібліотеки На першу сторінку Електронної бібліотеки творів Лесі Українки

 
 Біографія
 
 Твори
1Вірші
2Поеми
3Драматичні твори
2Інші твори
3Переклади
 
 Фольклорні записи
 
 Листи
 
 Фотогалерея
 
 Статті
 

Драматичні твори

В дому роботи, в країні неволі

Діалог

Велика, залита сонячним світлом полудневим площа в околиці Мемфіса; на заході вона переходить у справжню пустелю, піскувату, повиту сухим маревом, тремтячим від спеки; на сході її оточують зарослі папірусу та лотосу, що вкривають багна, позосталі від нільської поводі. Посеред площі величезна будова, ще не скінчена: колонади, подекуди ще без капітелів, але поставлені по виразному плану, мури з барвистими малюнками, ще пократовані сіткою помічничих ліній, велетенські постаті богів з невикінченими емблемами на головах, а декотрі й зовсім ще без голів. Гурти робітників працюють коло будови: хто робить цеглу, хто носить мул та воду для неї з багнистих зарослів, інші, під наглядом будівничого, вивершують колони, кладуть перші вінці стелі, різьбярі й малярі заходжуються ретельно коло покрас і статуй. Але дедалі робота стає млявою, полуднева змора давить всіх – і рабів, і доглядачів.

Старший дозорець

(глянувши на сонячний дзигар перед статуєю бога Ра)

Полудень! Відпочинок всім! Лягайте!

Робітники покидають роботу і вкладаються, здебільшого де хто стояв. Декотрі шукають затінку, інші виймають харчі й живляться, але найбільше таких, що падають, як мертві, спати ницьма або й горілиць на розпеченім піску, на камінні, на самім краєчку мура, вподовж брусів межи колонами, навіть на колінах у колосальних богів; сонце блищить на спітнілих лобах, одежа мов палає відблиском гарячого проміння – раби не чують, сплять важким сном, що розпирає їм груди спішним, нерівним диханням.

Раб-гебрей

(в заболоченій одежі, шкарубкій від мулу, увесь засмічений присохлим баговинням, худий, вузькогрудий, знесилений. Нетерпляче кидається, притуляючи голову до затіненого боку бруса камінного. Голос його хрипкий, змордований, сам він наче непритомний)

Ой боже, сил! Невже я не засну?..

Ой, спати, спати, спати хоч хвилину,

бо вже не видержу!.. Ой боже, помсти!..

Раб-єгиптянин

(одежа його замащена фарбами, але ніякого іншого бруду на ній нема; він худий, як і гебрей, але його тонка, сухорлява постать широкоплеча і неначе викована з червоної міді, по ній знати уперту, незламну силу, якусь немов нелюдську витривалість. Він сидить на великому пальці ноги колосального Озіріса і їсть сухого коржа з часником, запиваючи водою з глиняної тиковки. Його довгасті прижмурені очі дивляться a добродушною насмішкою на гебрея. Згодом він озивається до гебрея тонким, трохи рипучим голосом)

Яка там помста? Що ти плещеш? Хто ж се

над ким помститись має? За що? Про що?

От не базікав би, давно б заснув…

Ти, може, їсти хочеш?

Гебрей

(дражливо)

Одчепися !

(Помовчавши, ще дражливіше.)

Як ти питаєш, за що, про що помста?

Чи ти на сонці не печешся зрання

до вечора? Чи спина не болить?

Чи голову не ломить? Ти з кришталю?

Ти мідяний? Ти камінь чи людина?

Ще не обридло бабратися в фарбах

так, як мені в болоті?

Єгиптянин

Ото-то!

Се чиста нільська повідь! Заливає

мене словами – пробі, утоплюсь!

Ну, спека – се ж бо літо! Ну, втомився,

ну, фарба, ну, болото – що ж такого?

На те робота.

Гебрей

(схоплюється і б'є себе в груди)

Нащо та робота?!

Скажи, навіщо? Хто в сім клятім краю

те відає, навіщо нас мордують?

Нехай би се був дім, чи там дворець,

чи хоч темниця, клуня, стайня, хлів,

а то – каміння купа величезна,

поставлена стовпами, бовванами

довготелесими – який в тім глузд?

Єгиптянин

Адже се храм – чи ти ж того не знаєш?

Гебрей

А що то храм? Навіщо він?

Єгиптянин

Та як же?

Богам же треба теж оселю мати.

Гебрей

Богам? Оселю?

(Показує на небо і на пустелю.)

То чия оселя?

Чия то хата, я тебе питаю?

Єгиптянин

(спокійно)

Та то зовсім не хата й не оселя.

То так неначе царство, в ньому се,

що ми будуємо, є мов дворець,

се хата Ра, оселя Озіріса,

притулок для мандрівниці Ізіди,

колиска Горусу, спочивок Фта,

майстерня Тота, Анісовий хлів,

Анубіс, Нейт, Амон домують тута.

Гебрей

(затикає вуха)

Ой боже, грому, заглуши мене!

Нехай я хоч іменнів сих не чую!

Гірка неволя, та найгірше

в ній те, що я служу отим потворам, –

не хотячи, кленучи, а служу!

Ношу болото на прокляту цеглу

і сам стаю болотом, сам з душею!

(До египтянина.)

Скажи мені, якби тебе не гнали

на сю роботу силоміць, ти став би

по власній волі будувать оселі

усім отим, що ти тут називав?

Єгиптянин

Авжеж би став.

Гебрей

То, значить, задля тебе

нема тепер неволі? Ти не раб?

Єгиптянин

Е, де вже там не раб!.. Якби я сам

був паном над собою, я б не так

роботу сю розклав: спочинок довший,

свята частіші я б собі давав,

і страву певне б мав далеко ліпшу,

мене б не бито – се вже річ видима!

Либонь, що я б не мури малював, –

різьби, малярства, будівництва вчився б.

Тоді б я дещо тут зробив інакше:

(Показує рукою в різних напрямках.)

Сю постать я б зробив далеко вище,

а тую нижче; не жовтогарячу,

але червону фарбу тут поклав би;

не так би, може, й цілий підмурівок

я зложив би – сей довгастий надто, –

я більше б лотос брав, а не папірус

за взірець для стовпів…

Гебрей

Але роботи

не кинув би?

Єгиптянин

Ой, ні! Хай Тот-майстерник

мене ховає від неробства!

Всі ми, єгиптяни, працюємо ретельно

не тільки по неволі, а й з охоти.

Не раз, мені здається, я робив би

незмірне краще, якби я був вільним,

отак, як будівничий наш, наприклад.

От щастя жити так, як він живе!..

(Розлягається вигідно на виступі сандалії Озірісової і, зажмуривши очі, вголос марить.)

Ні, ще не так!.. Не так, як будівничий –

він все-таки не сам собі господар, –

накаже перше цар, жерці присудять,

а потім він будує, що звелять.

А я б не так. Я будував би храми

по-своєму, я б видумав нові

емблеми для богів, а колонади

зовсім би не таким порядком ставив, –

я б їх єднав по три, по п'ять, по сім,

отак, як пальми часом виростають…

І! що б то був за храм! Боги мої…

(Посувається ближче до гебрея і говорить пошепки.)

А знаєш, я б ховав у пірамідах,

скажу тобі по правді, не царів,

а всіх, що добрії діла робили,

всіх, що жили по правді. Задля того

прийшлось би, правда, більші піраміди,

ще вищі будувати, переходи

робити довші в них, та се дарма, –

вони, либонь, тоді були б ще кращі

і вже б не зруйнувалися ніколи,

бо все одно були б вони, що гори…

Я б, може, просто гору обтесав

і в ній попробивав без ліку ходів,

і саркофагів тисячі поставив,

щоб стало їх хоч би й на всіх мерців.

Ото була б новітня піраміда,

якої світ ще не видав!..

(Усміхається і затихає. Який час здається, що він спить, згодом він озивається трохи сонним голосом до гебрея.)

А ти?

Що б ти зробив, якби ти вільним став?

Гебрей

(що теж було стишився і лежав нерухомо, неначе в якомусь отупінні, раптом схоплюється і різким рухом наближається до самого обличчя египтянина. Ще хрипшим, аж безгучним голосом, повний лютості і злорадості)

Я! Що зробив би я? Розруйнував би

усі ті храми ваші й піраміди!

Порозбивав би всі камінні довбні!

Всіх мертвяків повикидав би геть!

Загородив би Ніл і затопив би

увесь сей край неволі!

Єгиптянин мовчки одводить руку і дає в лице гебреєві, той з проникливим криком падає додолу.

Дозорець

(прибігає з києм)

Що за крик?

Се що таке? А, прокляті раби!

Ані заснеш, ані спочинеш з ними!

(Б'є обох києм.)

Тепер ідіть обидва на роботу

раніше від усіх. Се вам за кару!

(Відходить.)

Єгиптянин

(бере відро з фарбою і квачі, лагодячись іти малювати мура. До гебрея)

Ти, слухай-но, не гнівайся на мене,

воно, я знаю, не годиться битись,

але скипіло серце. Я й забув,

що ми ж таки товариші з тобою,

бо маємо ж ми спільний дім роботи.

Ти вже прости.

Гебрей

(одвертається від нього і бере з долу брудного кошика до глини. Понуро)

Нічого, так і треба,

я мушу знать, що я тут раб рабів,

що він мені чужий, сей край неволі,

що тут мені товаришів нема.

Більш ти від мене й слова не почуєш!

Розходяться – єгиптянин до будови, гебрей до нільського багна. Інші раби сплять.

[Київ, 18.10.1906]


Примітки

Джерело : Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К. : Наукова думка, 1975 р., т. 3, с. 263 – 268.

Вперше надруковано в журн. «Нова громада», К., 1906, кн. 12, стор. 1 – 6.

В архіві зберігається чорновий автограф твору (ІЛІШ, ф. 2, № 780); у відділі рукописів ЦНБ АН УРСР зберігається чистовий автограф (І – 7441). Обидва автографи не мають істотних відмін від друкованого тексту.

Дата в автографі – «Київ, 18.10.1906».

Подається за першодруком.


Драматичні твори

Перший твір | Попередній твір | Перелік | Наступний твір | Останній твір

Всі твори

Перший твір | Попередній твір | Перелік | Наступний твір | Останній твір

Всі писання

Перше писання | Попереднє | Перелік | Наступне | Останнє писання