на Головну сторінку бібліотеки На першу сторінку Електронної бібліотеки творів Лесі Українки

 
 Біографія
 
 Твори
1Вірші
2Поеми
3Драматичні твори
2Інші твори
3Переклади
 
 Фольклорні записи
 
 Листи
 
 Фотогалерея
 
 Статті
 

«Блакитна троянда» і драми Чехова

Микола Жарких

Антон Павлович Чехов (1860 – 1904) – декадент.

В цьому легко пересвідчитись, прочитавши п'ять його драм (Іванов (1889), Чайка (1896), Дядя Ваня (1897), Три сестри (1901), Вишневий сад (1904)), які становлять основний його доробок в драматургії.

Світ, зображений в цих п'єсах, є настільки одноцільним, що всі вони можуть вважатись одним великим твором (наприклад, «Совине гніздо») у п'яти одмінах.

Цей світ складається з інтелігентних дворян – добре вихованих, освічених, милих і приємних людей, які, однак, рішучо не можуть знайти собі місця в житті. Всі вони матеріально забезпечені і можуть не журитись тим, що вони будуть їсти завтра; але цей матеріальний добробут дістався їм у спадок без будь-яких зусиль з їхнього боку. Самі вони вміють тільки розтринькувати успадковане майно і це «вміння» доводить їх до повної матеріальної руїни.

Всі вони отримали пристойну освіту, знають іноземні мови, цікавляться літературою і театром. Але здобуті знання ніяк не допомагають їм влаштуватись у житті, не приносять жодної користі ані їм самим, ані іншим людям.

Всі вони поспіль атеїсти, і цей атеїзм виступає настільки загальноприйнятою нормою, що ніколи не стає предметом обговорення. Всі вони, зрештою, далекі від будь-яких ідей і тому ніхто з них не потрапляє на каторгу.

Ніхто з них нічого не робить, але всі люблять виголошувати промови про те, що треба щось робити, треба працювати, треба бути корисним. Вся сила йде на виголошування цих промов – достоту так, як на комсомольських зборах ранньочерненківської доби.

Але коли вони беруться за якусь роботу – рятуй боже ! Дядя Ваня весь час займається складним і відповідальним ділом – він управляє маєтком, який тільки його зусиллями і тримається (Раневська з «Вишневого саду» такого управителя не мала – і підсумок плачевний). Але він ненавидить і цей маєток, і свою роль в ньому, і навіть свої успіхи в управлінні. Вчителька Ольга швидко прогресує по службі, але при цьому ненавидить і учениць, і колег, і начальство, і сам процес навчання. Письменники ненавидять процес писання, актори – театр, офіцери – свою службу, і так далі. Ну, і результати відповідають такому ставленню до діла.

Всі вони – люди чесні й порядні, але ці чесноти, навіть усвідомлені, проголошені в промовах і визнані з боку інших, їх не тішать. Вони й хотіли б красти, тільки на це їм не вистачає сміливості і кмітливості. А так їхня вимушена чесність тільки обтяжує. Прямота і відвертість, з якою чесні люди демонструють свою чесність, не допомагає розплутати складні відносини, скоріше гірше їх заплутує.

Зрештою, всі вони закохані, але якось так неприродно, що з цього виходять самі тільки драми без жодних наслідків. Чоловіки ненавидять своїх жінок і коханок, які в свою чергу ненавидять своїх чоловіків; неодружені молоді люди завжди люблять не того, хто любить їх, і розбивають життя собі й іншим з тією ж неодмінною закономірністю, з якою стиглі яблука падають на землю. Всі вони хочуть чогось пряного, звичайне кохання видається їм занадто прісним, всі уганяють за чимось неможливим і недосяжним, і в кінці кінців опиняються при розбитому кориті, не досягши ані сексуальної насолоди, ані шлюбу, ні сім'ї, ні дітей. Всі вони охоче зрадили б своїх «суджених», але для цього їм також не вистачає сміливості. Одна тільки Ніна Зарічна наважилась на щось подібне, але спокусник її покинув, дитина її померла, театральна кар'єра не склалася. Вона, неначе Мавка, зрадила саму себе, – і все для того, щоб у кінці п'єси переконатись, що стрижень її життя, сильне і чисте кохання до Костянтина, теж ні до чого.

Єдине, що справді вдається цим людям – це самогубства. Підрахунок по «Совиному гнізду» показує два реалізованих самогубства, одну загибель на дуелі, дві спроби самогубства і одну спробу вбивства – загалом шість екстремальних випадків на п'ять п'єс. Якби вони були сміливіші й кмітливіші – таких випадків було б значно більше, бо життя їм справді набридло, і Чехов показує це дуже переконливо.

Одне слово, після прочитання усіх цих п'єс пригадується фраза з анекдоту : «Скоріше б прийшов лісник і всіх прогнав».

До тих питомих рис декаденської драматургії, які перелічені вище, треба додати ще дві :

1. В кожній декаденській п'єсі мустить бути персонаж з фахом лікаря. Цей лікар нікого не виліковує, бо на «хвороби» декаденських персонажів немає ліків, але він має бути і виголошувати промови.

2. В першій дії на стіні мусить висіти рушниця чи яка інша вогнепальна зброя. В останній дії з неї стріляють, але промахуються, або вона дає осічку, або виявляється незарядженою – все щось має бути не так, як у людей.

Драматургія Чехова повністю відповідає цим вимогам і переконливо показує, що всі персонажі є незарядженими, тим-то з їхніх намірів і промов нічого не виходить. Лев Гумільов мав рацію, коли вказував на цих персонажів як на субпасіонаріїв, тобто людей, не здатних навіть підтримувати своє життя на належному рівні.

Один тільки «Вишневий сад» злегка ухиляється від декаденського канону : по-перше, там серед персонажів немає лікаря (це одразу насторожує); по-друге, там з'являється лісник в особі купця Лопахіна, який розганяє всю комедію. Але цей ухил тільки злегка накреслений, в цілому ж Чехов усе життя писав декаденські п'єси, і перебування посеред цього совиного гнізда йому не обридало.

А що ж «Блакитна троянда» ?

Вона настільки досконало вписується в канон декаденських п'єс, що може вважатись шостою одміною «Совиного гнізда». Цьому враженню трохи шкодить тільки те, що ані в першій, ані в другій, ані в інших діях «Блакитної троянди» на стіні не висить рушниця. Але з другого боку, в ній виведено аж два лікарі – окрім стандартного для декаденської п'єси лікаря Проценка виведено ще не названого на ім'я психіатра.

Порівняння її з написаною в тому самому 1896-у році «Чайкою» показує прямо-таки дивовижну збіжність між Любов'ю Гощинською і Ніною Зарічною, Орестом Груїчем і Костянтином Треплевим, Острожиним і Тригоріним, Проценком і Дорном.

Любов з Орестом, як годиться декадентам, не вміють, не хочуть і не будуть кохатись; вони все прагнуть у своїх відносинах чогось невідомого і неможливого, якоїсь блакитної троянди. (Ну, блакитних троянд, як відомо, не буває, як не буває розпеченого льоду. Леся Українка вибрала цю назву як позначення чогось протиприродного і неможливого. В риториці це зветься оксюморон. Тим, хто намагається видобути з цього виразу якісь нечувані філософські глибини, слід пам'ятати, що цій остаточній назві передував варіант назви «Гордіїв вузол» – отже, сама Леся Українка не надавала виразу «блакитна троянда» аж надто принципового значення. З іншого боку, «Гордіїв вузол» може слугувати заміною «Совиного гнізда», всі персонажі якого безнадійно заплутують свої відносини так, що утворений вузол справді не до розв'язання. Воно, може, навіть гоноровіше і почесніше заплутатись у Гордіївому вузлі, аніж у совиному гнізді).

Разом з тим у «Блакитній троянді» є деякі риси, неможливі в декаденській драматургії. Зокрема, Любов Гощинська веде благодійну роботу (і то без розлогих монологів про необхідність працювати). Вона не вірить в її успіх (як і годиться декадентці), але чеховські персонажі і того не роблять. У Лесі Українки виведені люди з переконаннями (Крицький). Звичайно, ці переконання окреслені дуже невиразно, але в персонажів Чехова і таких переконань нема. Тому в зв'язку з «Блакитною трояндою» стояло питання про цензурні перепони, в той час як на п'єсах Чехова цензура відпочивала.

Отже, порівнюючи «Блакитну троянду» з «Чайкою», я не без здивування знаходжу, що драма Лесі Українки написана тонше, майстерніше і переконливіше за комедію Чехова (хоч би що мені казали, а самогубство двома пострілами в голову, нехай і розділеними в часі на два роки – це поганий смак; в цьому є щось малоросійське). І якщо я досить скромно оцінюю «Блакитну троянду», то це з двох причин : по-перше, мені взагалі не подобається декаденство; по-друге, твір, який для якого іншого автора був би вершиною, для Лесі Українки виглядає низиною.

Окремо треба зупинитись на питанні про революційність декаденських п'єс взагалі і «Блакитної троянди» зокрема.

Кожна декаденська п'єса засадничо, в самій своїй суті, є п'єсою революційною. Довести це дуже просто : слід згадати, що в добу всемогутності Комуністичної партії Радянського Союзу (КПРС) Чехова проходили в середній школі. Не пам'ятаю за «Чайку», але «Вишневий сад» вивчали в обов'язковому порядку. В Центральному комітеті КПРС далеко не ідіоти сиділи; якщо вони затвердили для обов'язкового вивчення поему В.В.Маяковського «Володимир Ілліч Ленін» і вірш П.Г.Тичини «Партія веде», то тут агітаційно-виховна користь для справи комунізму очевидна. Яку ж користь для справи комунізму добачав ЦК КПРС у «Вишневому саді» ? На мій погляд, користь була така : декаденські п'єси дуже яскраво і переконливо показували, що такі пани, як виведені у п'єсах персонажі, не здатні утримувати владу. Революція стає невідворотною не через те, що революціонери такі сильні, а через те, що правляча еліта геть нездала.

Отже, Леся Українка своєю «Блакитною трояндою» долучилась до справи викриття неспроможності російського дворянства управляти державою. Але такий спосіб писати про революцію був для неї неприродним, і більше вона декаденських п'єс не писала, знайшовши для революційного змісту більш відповідні форми.

Висновки :

1. Драма Лесі Українки «Блакитна троянда» прекрасно вписується в літературний контекст декаденських п'єс взагалі і драматургії Чехова зокрема.

2. Безпосередніх текстуальних зв'язків між драмою Лесі Українки і п'єсами Чехова нема, є тільки зовнішня, конвергентна подібність, яка виникла через слідування єдиному декаденському канону (приблизно так, як автомобілі що в Німеччині, що в Японії конструюють однаково з чотирма колесами).

3. Якщо для Чехова декаденство було його питомим духовним середовищем, якого він не полишав ніколи, то для Лесі Українки це було лише епізодом. Побувавши в декаденській шкурі і пересвідчившись, що вона їй не личить, Леся Українка раз і назавжди полишила декаденство.

4. В силу епізодичності декаденства у творчості Лесі Українки слід поставити питання про зовнішній вплив, про невідоме наразі декаденське джерело, спільне для «Блакитної троянди» і п'єс Чехова.

4.06.2007 р.