на Головну сторінку бібліотеки На першу сторінку Електронної бібліотеки творів Лесі Українки

 
 Біографія
 
 Твори
1Вірші
2Поеми
3Драматичні твори
2Інші твори
3Переклади
 
 Фольклорні записи
 
 Листи
 
 Фотогалерея
 
 Статті
 

Листи Лесі Українки

Епістолярна спадщина Лесі Українки в зібранні творів у 12-ти томах складає 10-й (1876 – 1897), 11-й (1898 – 1902) і 12-й (1903 – 1913) томи. Це найповніше на сьогодні зібрання листів поетеси. Історія збирання і публікації їх сягає 1911 року, коли (ще за життя Лесі Українки) М. Павлик опублікував у виданні «Переписка Михайла Драгоманова з Михайлом Павликом», т. 8 (Чернівці, 1911, с. 212, 221 – 222, 237 – 238) три листи Лесі Українки. Це була єдина публікація її листів до Великої Жовтневої соціалістичної революції.

Після Жовтневої революції центром збирання епістолярію Лесі Українки став Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР. З’являлися час від часу публікації її листів у різних виданнях:

  • Кримський А. Розвідки, статті та замітки. І – XXVII. К., 1928, с. 365 – 367 (лист до А. Кримського);
  • журнали «Червоний шлях», 1923, кн. 4-5, 6-7, 8 (8 листів до матері, один до батька, 2 до брата Михайла);
  • «Україна», 1924, кн. 1-2, с. 168 – 170 (листи до M. M. Коцюбинського);
  • «Україна», 1926, кн. 2-3, с. 181 (лист до М. П. Старицького);

глухівський альманах «Вперед», 1928 (3 листи 1911 – 1913 pp. до Ф. П. Петруненка) тощо.

Другим центром зосередження листування Лесі Українки до 1939 року був Львів, де в фондах Національного музею і бібліотеки Наукового товариства імені Шевченка частково збереглися листи Лесі Українки до М. Павлика, І. Франка, В. Гнатюка, Василя Лукича та ін. Окремі публікації листів з’явилися в цей час і в Галичині:

  • в журналі «Літературно-науковий вісник» (1925, кн. 10) – 6 листів до Н. Кибальчич-Козловської,
  • в журналі «Нові шляхи» (1930, кн. 2, 6, 7) М.Д.Деркач опублікувала деякі листи до М. Павлика,
  • 1938 року В. Сімович здійснив публікацію листів Лесі Українки до О. Маковея.

По обидва боки тодішнього кордону залишалися численні листи Лесі Українки, що зберігалися у приватних осіб. Десятки її листів як сімейні реліквії берегли родичі О. Кобилянської в Чернівцях, у професора Ф. Колесси зберігалися листи поетеси до нього, є відомості, що близько 100 листів зберігалося в академіка А. Ю. Кримського.

Значну кількість листів Лесі Українки зібрала її сестра Ольга Петрівна Косач-Кривинюк, в якої зосереджувалися не лише автографи, але й копії листів із закордонних архівів. Ольга Косач-Кривинюк у 1930-ті роки готувала на основі листів біографічну працю «Хронологія життя і творчості Лесі Українки». У зібранні О. Косач-Кравинюк збереглися копії листів Лесі Українки до М. П. Драгоманова та його родини, зроблені нею з копій письменника Гліба Лазаревського (копії ним знято з автографів Лесі Українки, що вберігалися у Варшаві). Зараз понад 50 копій листів до М. П. Драгоманова і його родини зберігається у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР (ф. 2, № 1548). Відома дослідниця життя і творчості Лесі Українка М. Д. Деркач вберегла копії 28 листів (1888 – 1894 pp.) до М. Драгоманова (ф. 2, № 1220 - 1227).

Разом із копіями О. П. Косач-Кривинюк та М. Д. Деркач до війни [1939 р.] було зібрано 230 листів, s яких лише близько 30 було опубліковано.

Сьогодні епістолярна спадщина Лесі Українки складав понад 750 листів, і можливості виявлення їх ще далеко не вичерпані.

Наявна епістолярна спадщина Лесі Українки – це листи до осіб, що складали найближче родинне (мати, батько, брати, сестри, родина М. П. Драгоманова, тітка Олена Антонівна Тесленко-Приходько) та літературне оточення (І. Я. Франко, M. І. Павлик, 0. Ю. Кобиладська, В. С. Стефаник, Надія Кибальчич, О. С. Маковей, М. М. Коцюбинський, Б. Д. Грінченко, X. О. Алчевська, М. П. Старицький, В. М. Гнатюк, Ф. М. Колесса, А. Ю. Кримський та інші, російські письменники і критики – В. О. Поссе, Є. М. Чириков; гpoмадські діячі – В. Г. Крижанівська-Тучапська, учителька народних шкіл А. С. Макарова; етнографічна комісія та бібліотека Наукового товариства імені Шевченка у Львові, багато інших осіб і установ).

Зараз відомо понад сорок адресатів Лесі Українки, листи до яких зібрані частково. Так, із листування з M. M. Коцюбинським виявлено лише 3 листи, значно більше листів було до тітки О. А. Тесленко-Приходько (відбувала заслання в Сибіру). Активно листувалася Леся Українка з редактором російського прогресивного журналу «Жизнь» В. О. Поссе, з критиком П. М. Ге. Уже під час підготовки цього видання в журналі «Вопросы литературы» (1975, № 1) публіковано ще три її листи до В. О. Поссе.

Відомо, що Леся Українка листувалася з соціал-демократом П. Л. Тучапським, із пропагандистом марксизму С. К. Мержинським, з товаришкою дитячих і юнацьких років Марією (Манею) Бинковською (в одруженні Беляєвою), з учителем гімназії Сергієм Френкелем. Писала Леся Українка листи до «Русского театрального общества» в Москву, до редакції журналів «Вестник Европы», «Мир божий», «Русская мысль», в які вона після закриття журналу «Жизнь» слала свої статті. Не тільки листи, а й деякі статті до цих видань ще не розшукані. Ширшим, безперечно, було й листування із М. Ф. Комаровим і його дочками, подругами Лесі Українки, Галиною та Маргаритою. Мабуть, назавжди втрачено значну частину листів до брата Михайла і його дружини О. Є. Судовщикової (письмеаниці Грицька Григоренка). Мусять бути листи Лесі Українки до російського письменника Г. О. Мачтета, до австрійської прогресивної письменниці Марії-Євгенії Делле-Граціе, про яку вона мала намір написати статтю. Тривають розшуки листів Лесі Українкси до Антона Ляхоцького, Климента Квітки та ін.

За останічі десятиріччя дослідниками здійснено чимало цінних публікацій листів Лесі Українки з науковими коментарями, поясненнями, примітками. Ці публікації підготовлені на основі автографів, зосереджених у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР у фондах Лесі Українки (ф. 2), І. Франка (ф. 3), О. Кобилянської (ф. 14), М. Павлика (ф. 101). Найголовніші із публікацій повоєнних років:

  • «Леся Українка. Збірник. До 75-річчя з дня народження» (Львів, 1946, с. 45 – 58) – листи до Ф. М. Колесси 1908 – 1913 pp.;
  • «Радянське літературознавство», 1948, № 9, с. 128 – 150 – до І. Я. Франка, О. П. Косач (матері), А. Ю. Кримського;
  • Украинка Л. Собр. соч. в 3-х томах, т. 3. М., 1950;
  • Леся Українка. Публікації, статті, дослідження, вил. 1. К., 1954 (до I. Я. Франка, до О. Ю. Кобилянської); вип. 2, 1956 (до родини Драгоманових);
  • Українка Л. Твори в 5-ти т., т. 5. Листи 1881 – 1913. К., 1956 (у томі надруковано 465 листів до 28 адресатів, більшість листів надруковано вперше);
  • Леся Українка. Публікації, статті, дослідження. Вип. 3. К., 1960, с. 9 – 109 (до Є. І. Драгоманової, О. П. Косач (матері), Г. Хоткевича, М. Павлика та ін.);
  • Украинка Л. Собр. соч. в 4-х т., т. 4. М., 1957 (частину листів у перекладі російською мовою, в уривках, надруковано вперше);
  • «Літературна Україна», 1965, 5 квітня (до М. Аркаса);
  • «Вітчизна», 1964, № 11, с. 174 – 176 (шість листів до В. Гнатюка);
  • «Радянське літературознавство», 1965, № 6, с. 80 – 86 (до Б. Грінченка і А. Кримського);
  • Українка Л. Твори в 10-ти т., тт. 9, 10. К., 1965 (тут надруковано 395 вибраних із попередніх публікацій листів Лесі Українки до 40 адресатів).

Листи Лесі Українки є цінним джерелом для вивчення її біографії, творчості, літературно-естетичних і політичних поглядів, для висвітлення участі письменниці у революційно-визвольному русі, її листи – це першоджерело для вивчення передової суспільно-політичної думки на Україні в її нерозривних взаємозв’язках із російською літературою, російською революційною думкою в спільній боротьбі проти самодержавства.

Зібрання творів у 12-ти томах e найповнішою публікацією епістолярію Лесі Українки. Чимало листів підготовлено до друку вперше, розширено і доповнено науковий коментар, уточнено датування окремих листів тощо. Так, у цьому томі подано перші чотири дитячі листи Лесі Українки та лист до матері, написаний через кілька днів після складної хірургічної операції в 1883 р. Ці листи не були досі відомі. Понад 90 листів із цього тому хоча і були відомі, але в зібрання творів Лесі Українки включаються вперше.

Листування серед інших видів творчості займає осібне місце в спадщині Лесі Українки. Через листування Леся Українка підтримувала зв’язки не тільки з рідними, знайомими, друзями, а з цілим літературним і мистецьким світом. В окремі дні вона писала до десяти листів і, незважаючи на це, як сама зазначала, залишалася «в довгу» у своїх, кореспондентів. Кожен лист доносить до нас думки, почуття, настрої, які велика поетеса переживала в конкретний момент. Усі вони глибокі, щирі, безпосередні.

Як уже відзначали дослідники, незмірно поглибленим постав би образ письменниці, численні літературно-громадські події, про які йдеться в листах, при вивченні і публікації двостороннього листування. На жаль, листи до Лесі Українки майже не збереглися.

Треба ще мати на увазі ту обставину, що, перебуваючи під таємним наглядом поліції, Леся Українка висловлювала думку, що вона бажала за краще не зберігати листів, ніж мати потім всілякі ускладнення й неприємності. Після звільнення з-під арешту в 1907 р. Леся Українка в листі до матері від 24 січня 1907 р. з приводу обшуку писала:

«Добре, що мої уліти (так жартівливо Леся Українка називала рукописи творів. – ред.) всі дома зостались, а листів сливе не було, бо я взагалі не бачу потреби збирати архів – без нього далеко приємніше жити, а то от, наприклад, ти нащось замкнула у вертіко пару одкриток Галайди (Г. Хоткевича. – ред.) до мене, то їх все одно забрали, куди не слід. Положим, картки самі пустячні, як взагалі буває, але я не люблю, щоб і конверти а моїх листів діставались у чужі руки».

Ця заява Лесі Українки дає підставу думати, що вона взагалі не зберігала листів: будучи майже весь час у далеких подорожах і роз’їздах, часто змінювала місце проживания, свідомо не хотіла возити їх із собою. Автори прнміток до п’ятого тому (Українка Л. Творя в 5-ти т. К., 1956, с. 673) зауважують, що незважаючи на такі обставини, Леся Українка старанно зберігала автографи своїх творів, особливо пошкоджених або аабракованих цензурою, записи народних пісень і дум, важливіші книги з своєї бібліотеки, інколи пересилаючи їх при шердеїздах на збереження до Наукового товариства імені Шевченка у Львові чи до сестри О. П. Косач-Кривинюк.

Десятий том зібрання таорів Лесі Українки у 12-ти томах охоплює майже всі відомі сьогодні листи Лесі Українки за 1876 – 1897 роки, автографи або авторитетні копії яких зберігаються у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР чи в інших сховищах Радянського Союзу.

 

Тексти листів подано за сучасним правописом із максимальним збереженням лексичних та морфологічних особливостей оригіналу. Винятки становлять лексеми, написання яких самою Лесею Українкою не усталено (наприклад: тілько – тільки, скілько – скільки}. У таких випадках написання слів уніфіковано відповідно до сучасних норм. Пунктуація відповідає сучасним нормам. Абзаци Леся Українка іноді виділяла з допомогою тире. Ми позначаємо їх сучасними засобами.

Авторські скорочення розкриваються у квадратних дужках. Непрочитані слова, а також пошкоджені місця автографів зазначено квадратними дужками із трьома крапками.

Назви творів, журналів, а також цитати з творів, які Леся Українка наводить то в лапках, то без лапок, подаються в лапках відповідно до сучасних правописних норм. Авторські підкреслення виділяються півжирним шрифтом.

Авторські дати в точній транскрипції їх подаються на тому місці, де їх поставлено в листі. Як правило, Леся Українка ставила дати на початку листа вгорі з правого боку. Лише в окремих випадках дата стоїть посередині або з лівого боку і зовсім рідко – в кінці листа. Багато листів не датовано взагалі. У тих випадках, коли листи не датовані, дагу встаяозлено на підставі аналізу різних фактів і змісту листа. До кожного листа зліва вгорі над текстом подано редакторську дату (числе, місяць, рік) та зазначено місце написання листа. Всі редакторські дати подано за новим стилем. Упорядники застерігають про можливі неточності, оскільки Леся Українка датувала свої листи і за старим, і за новим стилем, іноді давала подвійне датування (скажімо: 11 – 23.02.1895), часом зовсім не вказувала дати, через що цілу низку дат зазначено з точністю до пори року, до певного місяця тощо.

Переклади іншомовних слів подаються у спливаючих підказках.

Пояснення та різні уточнення, зроблені самою Лесею Українкою, внесено в текст [ось так].

Закреслені в тексті листів слова не відновлюються, очевидні описки і пропуски літер виправлено без застережень. Окремі листи подаються з незначними скороченнями переважно інтимного характеру. Ці скорочення позначено трьома крапками в квадратних дужках.

Примітки до кожного листа містять таку інформацію: дата і місце публікації листа, за яким джерелом друкується в даному виданні (першодрук, автограф, копія автографа), місце і фонд зберігання автографа, обгрунтування, в разі потреби, датування. Коментуються місця і вислови, що можуть викликати неясність у читача (вказано на джерела більшості цитат, використаних у листі, наведено короткі довідки про згадуваних осіб, розкрито зміст подій, про які йде мова, наведено точні бібліографічні дані творів, які згадуються в листах часто описово і недосить точно). Наприкінці примітки до окремих листів подано (або зазначено) дописки, якщо такі є, інших осіб, зроблені після тексту Лесі Українки.

При коментуванні листів і складанні приміток упорядники використовували як досвід, так і фактаж, зібраний упорядниками і авторами приміток попередніх видань – М. С. Грудницькою, М. Д. Деркач, В. С. Курашовою, А. Й. Ряппо та іншими.

Хронологічний покажчик листів Лесі Українки

Покажчик листів Лесі Українки за адресатами