на Головну сторінку бібліотеки На першу сторінку Електронної бібліотеки творів Лесі Українки

 
 Біографія
 
 Твори
1Вірші
2Поеми
3Драматичні твори
2Інші твори
3Переклади
 
 Фольклорні записи
 
 Листи
 
 Фотогалерея
 
 Статті
 

Листи Лесі Українки

До брата Михайла

18 (30) травня 1890 р. Колодяжне Зелена субота, 18 мая.
Серед лепехи, клечання та квіток

Любий Миша!

Resurrexi! От і знов беруся здіймати «сізіфовий камінь» догори!.. Позволь при сій нагоді навести тобі цитату з мого нового безнадійно-надійного вірша:

Я на гору круту крем’яную
Буду камінь важенький здіймать
І, несучи вагу ту страшную,
Буду пісню веселу співать.

Я співатиму пісню дзвінкую,
Розганятиму розпач тяжкий, –
Може, сам на ту гору крутую
Підійметься мій камінь важкий.

(Таких віршів маю близько десятка. Гай-гай, тем багато, а часу так мало!).

Як ти думаєш, чи підійметься? Гей, навряд – не такий то камінь!.. Бо то, бачиш ти, я так думаю, що не минути мені ножа чи то кацапського, чи то німецького (мама каже, що зимою поїду до Відня), а вже-бо мені так не минеться. «Кому-кому доведеться, а куцому не минеться!» Отож-то… Жаль якось і вимовить, але мушу сказати, що моє оце двохмісячне лежання у липких кайданах було зовсім надаремнісінько, отак-таки зовсім надаремно! А прибиток хіба тільки той, що тепер знов ходжу на двох милицях, що болять ноги в ступнях і через те я ходжу по-котячому, та ще й спина болить гірш, ніж перше, – більше яких трьох минут не можу рівно сидіти, ні на що не спершись. Отака-то твоя сестра ледача, Михайлику!

Та таки й зовсім ледача я стала: пишу маленькі віршики для власної втіхи і розривки, а роботи – жаднісінької! Перекладу – нікоторого. «Lucie» так на 15 стрічках і стала. Казки для галичан не написані. А мої незчисленні «теми» – гай-гай, що з ними, бідними сиротами, буде? Тож-то здумай: поки переписала для «Буковини» (я тепер сотрудник «Бук[овини]», «Бібліотеки для молодіжі») два вірша, то тричі лягала – чи хто таке чув? Ти вже про сеє хоч нікому з «Плеяди» не кажи, або хіба для «отрицательного примера».

Однак що ти думав, коли питавсь, чи скінчені «Les nuits» і «Lucie», – аже ж се страшенне діло, аже ж се я тобі скажу так: за два місяці людина сказитись то може, але перекласти «Les nuits» і «Lucie» Alfred de Musset – ніколи в світі! Еге ж, надто ви швидкі, панове браття-молодці, бо се робота хоч би й не на мене, що вже зледащіла так, як от чуєш. А вже що я радісінька, що переписала Гейне перед тією капосною пов’язкою! Бо тепер я вже не знаю, як би то я його переписувала. Моя бідна «la grande Oulita» тепер, може, і на миші переведеться непереписана, коли не найдеться спасенної душі, щоб переписала, бо не хутко дочекається вона честі мого власноручного переписування…

Тут іще біда – від якоїсь не відомої мені причини мій почерк ще гірше, ніж був, зробився!!! Сказано, одна біда не йде, а копу за собою веде. Одна тільки й потіха серед копи лих, що я на фортепіано немов трохи лучче стала грати (се вже, бачиш, мені так здається), але зате довго не можна грати, бо не всиджу. От зовсім я тепер «немов птах над моря водами»! Чистісінько, бо до того я таки й ошукана з трьох сторон: ошукала мене моя Гретхен – не шле мені жадних перекладів, ошукав мене Зюня – не шле мені жадних перекладів, ошукав мене пан Максим – не шле мені жадних перекладів! Якби почать списувати увесь мій жаль на їх, то була б се тема до нескінчення…

Однак без жартів скажу я тобі, чого найбільш мені жаль: я думаю, що того всі так не дбають про обіцянки, дані мені, бо думають собі, що в мене така плоха вдача (знаєш славутне слово «безхарактерность»?), що мені не тільки можна слова не дотримати, а навіть можна й не згадувати про те слово, бо однак я не тямлю постояти за себе. Отака думка мене дуже мучить, і надто б я хотіла, щоб се було неправда, та вже при тому хотіла б знати причину, для чого справді ніхто мені віри не дотримав? Чи то я так-таки зовсім не варта того? Маргарита ще торік обіцяла мені – слово ж її тепле, на Зюню, правда, ще маю надію, а пан ще Максим обіцяв переписати 18 марта, а тепер 18 мая, але він сим не стільки мене одурить, скільки самого себе, бо сього року навряд чи вийде наша книжка – принаймні я не маю жадної на се надії. Не знаю, через що п. Максим не дотримав свого слова, отже й не берусь його за те судити, але маю до його уразу, що він немов сміється з мене, переказуючи через тебе аксіому, що «переписувати дуже нудно!» – та вже, либонь, я й сама се не згірше знаю, бо лучалось і мені переписувать того ж таки Гейне.

Се все я пишу для самого тебе, а не на страх – сказала б, врагам, так ні – товаришам! То ти можеш сього й не казати п. Максимові, бо, певне, він і не цікавий слухати. Попроси тільки п. Максима, як побачиш його, щоб він переписав для мене переклад віршів «Und wussten’s die Blumen, die kleinen, wie tief verwundet mein Herz» і прислав би його мені, бо сей вірш мені доконче потрібний, – єсть музика Мендельсона на сі слова, так мені потрібний український переклад – може, пан-спільник волить мені сю ласку вчинити, зловивши вільну хвилину.

Та вже й ти вчини мені ласку, обізвися до мене яким словом, бо ще ж я сього року від тебе листа не бачила. Чого так рідко пишеш до нас? Мені так прикро, як мама тебе лає, а я мушу мовчки слухати, – краще вже б мене хто лаяв! Як там твої екзамени? Мама вже починає боятись за їх, але я ще ні, тільки все ж рада б знати, скільки їх ти видержав, а скільки ще треба. Не пиши довгих листів, коли вже так не маєш часу, але скребни хоч коротенький. Чи то ми з тобою побачимось до осені? Бо в Київ мені вже годі. Невже ти так-таки й не приїдеш до нас, а вже в нас позюмки настали! Ліси наші гомонять, жита наші хвилюють, садки буйно зеленіють, у нас тепер чистий рай!.. Ой не втерплю – заспіваю!

Соловейковий спів навесні
Ллється в гаю, в зеленім розмаю,
Та пісень тих я чуть не здолаю,
І весняні квітки запашні
Не для мене розквітли у гаю.
Я не бачу весняного раю,
Тільки співи та квіти ясні,
Наче казку дивну, пригадаю
У сні!..

Я ще ні разу не була у гаю. Гай-гай!.. Бувай здоровий та щасливий, не забувай мене. Прощай, коли б до побачення! Вибачай за непевний «поскреб» – годі ся здобути на ліпший. З моєї сторони жертва – писати «многотомное послание», чи ти се зможеш оцінити?

Твоя Леся

P. S. Чом не пишеш до Шури? Вона мені жалується на тебе, се не гаразд!


Примітки

Подається за виданням: Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1978 р., т. 10, с. 58 – 61.

Вперше надруковано в журналі «Червоний шлях», 1923, № 8, с. 241.

Автограф не відомий.

Подається за першодруком.

Звірено з виданням: Косач-Кривинюк О. Леся Українка: хронологія життя і творчости. – Нью-Йорк: 1970 р., с. 115 – 118. Істотних різночитань з виданням 1978 р. нема.

Серед лепехи – Лепехою називають у Колодяжному і околицях ту пахучу рослину, що в інших місцях зовуть аіром, татарником, татарським зіллям. Нею посипають долівку на Зелені Свята. Прим.О.Косач-Кривинюк.

Цитату з мого нового безнадійно-надійного вірша – Леся Українка цитує варіант свого вірша «Contra spem spero», дещо відмінний від того, що був надрукований у збірці «На крилах пісень» (1893).

«Буковина» – українська газета. В 1891 р. Леся Українка вмістила в ній свій вірш «В магазині квіток».

«Бібліотека для молодіжі» – щомісячне видання чернівецького товариства «Руська бесіда». Леся Українка опублікувала там ряд творів.

Чи скінчені «Les nuits» і «Lucie» – Йдеться про переклади творів «Ночі» і «Люсі» французького поета-романтика Альфреда де Мюссе (1810 – 1857), які хотіла зробити Леся Українка. Ці твори вона проектувала для «Бібліотеки світової літератури». Переклади, очевидно, залишилися нездійсненими.

Переписала Гейне – переклади поезій Гейне для майбутньої збірки. (Вийшла друком під назвою «Книга пісень» Генріха Гейне. Переклад Лесі Українки і Максима Стависького. Передмова Олени Пчілки, Львів, 1892).

Зюня – член «Плеяди» студент Василь Дмитрович Завілейський, пізніше інженер-хімік. Листувався з Лесею Українкою, описував їй умови життя і праці заводських робітників.

Соловейковий спів навесні – цитата з вірша «Sol» з циклу «Сім струн», з незначними відмінностями від друкованого варіанту. Лист дає конкретну дату цього вірша.

Чом не пишеш до Шури – Олександри Судовщикової, в майбутньому – дружини Михайла Косача.


Попередній лист      Всі листи      Наступний лист