на Головну сторінку бібліотеки На першу сторінку Електронної бібліотеки творів Лесі Українки

 
 Біографія
 
 Твори
1Вірші
2Поеми
3Драматичні твори
2Інші твори
3Переклади
 
 Фольклорні записи
 
 Листи
 
 Фотогалерея
 
 Статті
 

Листи Лесі Українки

До М. П. Косача

Вересень 1889 р. Колодяжпе

Любий Миша!

Тільки що ходила в ліс споглядати красу осінньої природи, а вернувшись, зараз сідаю писать тобі. Ти просив писати про малих, так от: у Оксани екзема пройшла, у Дори проходить, а в Микося щось іще не гоїться, хоч мама різні способи до нього добирає. Самі діти на тую слабість зовсім не вважають і ганяють по цілих днях по дворі – все, бач, не вірять, що минуло літо. Оце щоранку Микось вбігав знадвору і гукає: «Мамо! А надворі, знаєш, тепло-претепло!.. Не треба мені пальта надівать?»... Але по обіді приходить Кох знову і заявляє: «А знаєте, надворі снігом пахне». Оксана завжди при тому заспориться, що сніг ніяк не пахне, але Микось на своєму стоїть. А я теж думаю, що вже пахне снігом, і помалу перебираюсь на зимовий стрій.

Збираюсь потроху в Одесу. Думаю, що до октября виїду. Не конечне мені хочеться їхать, але таки поїду. Я б хотіла тепер хоч деякі уліти скінчити, щоб не возитись із ними в Одесі. Я, було, думала тут зайнятись добре і скінчить нарешті той нещасливий «Жаль», аж вийшло так, що він і досі лежить нескінчений, а замість того я розпочала ще дві нових улііи: «Les pauvres gens» і одну казку для дитячого журналу, що ми бачили в Одесі. Ну, та дасть біг, доулічу все благополучно. Як там маються «Історичні картинки»? Окрім уліт, маю тепер деякі роботи до скінчення то вишить, то пошить. В Одесі думаю ще й нове що-небудь почать. Так от, вишиватиму на дозвіллі межи масажем і улітами. Там уже й Гейне знов буду писать, а то я тут його і в очі не бачу. Найпильніше тепер мені «Les pauvres gens» і уліта, а те все ще поспіє.

Що ж ти тепер робиш, чи в математику затопився, чи по Києву прохолоджуєшся, чи, може, що улітиш? Якось ти ніколи настояще не пишеш про свої діла, а так якось все тії слова нижеш, мов перли, мовляла Шура. Як же там Київ без Шури стоїть? Я собі щось ніяк не можу його уявить без Шури. Чи ходиш до Рашевських? А яка там чутка про чернігівські сорочки? Чи мережані, чи просто вишивані?.. Воно-то правда, що про тії сорочки ти мені можеш сказати знамениту приказку: «Чиї би телятка мичалн...», але я тобі кажу: «Чекай-чекай, братику, – я тобі ще кращу вишию!» Однак про чернігівські сорочки все-таки напиши. Як ти там з своєю Пашкевичевою кна-кною поживаєш? Чи вона тебе слухає? Ти ж її тепер, певне, «в свет» виводиш, як колись мене, то мусить же вона теє тямити.

Як мається «Плеяда» – «ой чи живі, чи здорові всі родичі гарбузові»? Чи там ще мої «Lieder» гейнівські не пішли за водою навіки? Маєш «знаків запитання» досить, аби хіть одписати на їх гарненько, а не по-кна-княчому, жемчужиим способом. От тобі, Миша, що раджу: пиши-но ти уліти, бо твоя «Кушетка» проймає навіть серце, ревізмом пойняте. Еге ж, Немол[овський] казав, що твій слог нагадує слог Короленка: «Дурниця се, отака шаноба?»... Єсть чутка, що Короленко має жить у Києві. Що то вже тоді буде? Хто його зна! Може, до нього Тарасівська вулиця буде прихильніша, ніж до Мачтета? Годі мені писать, бо вже занадто багато матимеш на один раз до читання, хай ще на після зостанеться. Бувай здоров! Цілую тебе щиро.

Твоя Леся

P. S. Гаразд, що «Чари» знайшлися, а то я вже мала писать Маргариті, щоб пошукала їх. От іще була б штука!


Примітки

Джерело : Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К. : Наукова думка, 1978 р., т. 10, с. 34 – 35.

Вперше надруковано у наукових записках Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР «Радянське літературознавство», 1938, № 2-3, с. 121 – 122.

Подається за автографом.

Датується за змістом на підставі опису осені і згадки про наступну поїздку до Одеси, яку Леся Українка зробила в жовтні 1889 р.

Збираюсь потроху в Одесу – Вологий клімат Волині шкодив здоров’ю Лесі Українки; в жовтні 1889 р. вона вдруге їде лікуватися в Одесу.

«Жаль» – оповідання Лесі Українки, написане експромтом на конкурсі «Плеяди» на задану тему. Спочатку мало назву «Канапка». Пізніше Леся Українка розгорнула його ширше і дала назву «Жаль» (вперше надруковане 1894 р. в журналі «Зоря», № 9 – 12).

Казку для дитячого журналу – Леся Українка мала намір написати твір «Чотири казки зеленого шуму». В архіві письменниці зберігся автограф, що являє собою детальний план цього твору (ф. 2, № 842).

Як там маються «Історичні картинки»? – «Плеяда» планувала науково-популярні брошури для освіти народу. Зокрема, задумано було видати серію книжечок з історії України. Леся Українка хотіла написати брошуру про визвольну війну українського народу 1648 – 1654 pp. під проводом Б. Хмельницького. В архіві письменниці зберігся уривок твору (ф. 2, № 859), у якому розповідається про Запорізьку Січ.

Там уже й Гейне знов буду писать... – тобто перекладати поезії з «Книги пісень» Г. Гейне.

Рашевські – Єлизавета Олександрівна та Іван Федорович, знайомі Косачів, походженням із Чернігівщини. Саме у Рашевських, як згадує Олена Пчілка, вона вперше познайомилася із П. Косачем. У Рашевських, які жили в Києві на Тарасівській, 7, у березні 1889 р. жила Леся Українка.

Про чернігівські сорочки – Очевидно, Рашевські обіцяли подарувати Косачам чернігівські вишиванки, але не поспішали виконувати свою обіцянку.

Пашкевичева кна-кна – Феофан Олександрович Пашкевич (1870 – 1941), тоді студент, пізніше лікар, брат П. О. Пашкевич.

«Ой чи живі, чи здорові всі родичі гарбузові?» – рядки із поезії «Пісня про гарбуза (Рослинний епос по народній темі)» українського письменника Володимира Степановича Александрова (1825 – 1893). «Пісня про гарбуза» була надрукована в журналі «Зоря», 1889, № 15-16, с. 249 – 250, і цього ж року вийшла окремою книжечкою у Харкові.

«Кушетка» – на це слово був оголошений конкурс під час одного засідання «Плеяди», і всі твори учасників гуртка мали назву «Кушетка» (у Лесі Українки: «Кушетка» – «Канапка» – оповідання «Жаль»).

Ревізм – слово, штучно створене від французького rêve (мрія), тобто мрійність.

Немоловський казав – Очевидно, мається на увазі Михайло Немоловський, український громадський діяч.

Короленко має жить у Києві – Мова йде про Володимира Галактіоновича Короленка (1858 – 1921). Чутка про переїзд письменника до Києва не справдилась.

Мачтет Григорій Олександрович (1852 – 1901) – російський письменник, близький знайомий родини Косачів. У 1876 – 1884 pp. був на засланні в Архангельській губернії та в Сибіру. Автор революційної пісні «Последнее прости» («Замучен тяжелой неволей», 1876). На пропозицію Мачтета Леся Украйна експромтом створила поезію російською мовою «Impromptu».

Тарасівська вулиця – тобто київські студенти, які переважно селилися в приватних будинках на Тарасівській вулиці поблизу Київського університету.

«Чари» – очевидно, літературний твір когось із членів «Плеяди».


Попередній лист      Всі листи      Наступний лист